Dernière mort
Tellement épuisant, si méprisant Ce n'est plus amusant , ne trouvez vous pas celà alarmant ? Il s'efforce de vivre positivement, pour ne pas avoir face à votre jugement Si fragile , vous le trouvez gracile Aidez le à survivre , son idée va s'aboutir Ce n'est qu'un pauvre enfant...pourtant la mort est son amant Il n'a plus de sentiment, s'en est aberrant Ce qu'il aimerait n'est que partir Ne jamais revenir, ne plus avoir à souffrir Partir sans attaches , sans dernier hommage . Monstres ,vous l'avez laissé mourir Vous n'êtes que des êtres indignes Vous ne méritez pas de vivre Vous n'avez pas hésité à sourire pendant que lui était au bord du suicide Maintenant qu'il n'est plus là, votre vie redeviendra terne Et Le plus dramatique ... Est qu'ils l'ignorent encore.
2020-12-30 14:53:08
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Butterfly
je-... ❤
Відповісти
2020-12-30 15:51:58
1
Aëden
@Butterfly merci XD ❤
Відповісти
2020-12-30 15:53:59
Подобається
Інші поети
ANDROID CHANNEL
@android_channel
Julia K
@yy_mistress
Veilka
@Docthespacerock
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4377
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523