І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма
Як хочеться вернутися на мить, В той час, як зовсім ще була малою. Там річка, ніби дзеркало блищить, Куди ступала босою ногою. Там не було обману і тривог, Я сни казкові бачила ночами. Буває страшно, миттю біжимо, І засинаєм на плечі у мами. Моє дитинство - радісна пора, Спасибі за прекрасні твої миті. Я прошу Бога, аби завжди дітвора Була здорова і був мир у всьому світі. З дитини починається країна, Із неї починається життя. Дошкільницитво - майбутнє України, З яким ступаєм твердо в майбуття. А вихователь - із професій непроста Бо вихователь, наче друга мама. Ну і нехай їх зарплатня рівняється до ста, Про вибір цей ми не жаліємо ні грама. Дошкільники - життєва наша сутність, Професію обрали цю не дАрма. В своїх руках тримаємо майбутність, І вихователь - це покликання, і аж ніяк не карма....
2021-01-10 13:21:34
6
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Nadine Tikhonovitch
@Іванка Філюк Згодна на всі сто! Гроші - це, звичайно, важливо... Але покликання, як на мене, важливіше!
Відповісти
2021-01-10 19:25:01
1
Іванка Філюк
@Nadine Tikhonovitch краще працювати на роботі, яка приносить менше грошей, проте, багато задоволення, натхнення, радості, аніж на роботі, на яку "впихнули" тебе батьки ,по так званому "блату", заробляючи мільйони. А гроші....ну що ж я Вам скажу? Всіх грошей не заробиш, а для цього потрібно мати і чоловіка 😁
Відповісти
2021-01-10 19:32:47
1
Nadine Tikhonovitch
Відповісти
2021-01-10 19:34:38
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3325