Правда

Ференіка Грушецька

Ми всі боялися образи, Боялися сказати правду, Не говорили все одразу, Щоб не втрачати нашу славу. Плакали тоді, коли стемніло, В інший день раділи вже, Вночі ламало і крутило тіло, Від болю нас не вбереже. Душа ревіла і кричала І серце колить від жалю, Правда нас усіх лякала, Її і я вже не люблю.

2018-09-20 09:33:42

Інші вірші поета

Чорно-біла смуга Хто ти? Крила Літаю

Інші поети

alia gala

@galaalia

Lady Laura

@Tina_Hala

Алина Забуга

@AlinaZabuha

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2806

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2054