А вона так хотіла жити....
Маргаритка
Вона хотіла жити, І боролась за життя. Вона хоче любити, І любить мов дитя, Що любить матір свою. Їй не дає покою Думка та, що блимає в очах, Що все її життя—суцільний страх. Що все,що було,є і буде Настане мить й вона забуде. Забуде своїх маму й тата Забуде де ж її є рідна хата. Забуде, де ж то її дім? Забуде,що не було спокою у нім. Всевишній їй послав випробування, Проходити яке у неї є бажання. Адже вона готова боротись за своє життя. Вона любила жити як дитя. Враз сльози линули з очей матусі. "Неплач, матусю, я вернуся." Вона кричала увісні їй:"Мамо, А тут не так вже і погано" А мама плакала, ридала. За що ж це доля покарала!? І винесли дочку у домовині, Кричала мати:"Що ж це, нині, Доня моя мене кидає!?" Любов до неї не згасає. А вона так хотіла жити...
2018-09-25 14:42:56
7
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Маргаритка
@Mashka Zelenchuk дякую)також вірш під настрій.
Відповісти
2018-09-25 18:17:58
2
Mashka Zelenchuk
@Маргаритка ясненько буває😉😊
Відповісти
2018-09-25 18:18:31
1
Маргаритка
@Mashka Zelenchuk ага
Відповісти
2018-09-25 18:18:48
2
Інші вірші поета
Жорстоке кохання Вуличний музикант Було вже пізно... Останній крок
Інші поети
Яна Шинко
@yana_shinko
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5525
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12118