Я б хотіла знати...
Н Ф
Я б хотіла знати, чи ти теж на грані? Чи щемить у грудях від байдужих слів? Чи бува нестерпно кровоточать рани? Чи встаєш з постелі від кошмарних снів? Я б хотіла знати, що веде тобою? Віра, справедливість, а чи може страх? Чи, як я, так само, звик до того болю? Що й сліду немає посмішки в устах. Я б хотіла знати про твоє мовчання, Ти ж ним забиваєш ще один гвіздок. Чи ти виглядаєш віддано світання? З голубом чекаєш хороших вістóк? Я б хотіла знати... Збилась з пантелику, Вихор затягає більшість із думок, І тобі віддати б почуття велике, За тобою завжди вирішальний крок...
2023-01-16 16:28:05
14
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Оксана Горобець
Дуже гарно
Відповісти
2023-03-05 20:09:46
1
Н Ф
@Оксана Горобець Дякую🙂
Відповісти
2023-03-05 20:10:49
Подобається
Оксана Горобець
@Н Ф був. Все минає .... Мине і це
Відповісти
2023-03-05 20:11:21
1
Інші вірші поета
Тримай Нас розділила тиша навпіл Скрипка На відстані
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Adian Rahaman
@Adian_Rahaman
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8043
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920