.
на перонах усіх вокзалів
цілуватися з незнайомцями
наче вперше, наче востаннє
знімати одяг у задушливому купе
розплітати коси
заздрити світові
який не знає поділу на зиму і осінь
який має кожного дня
пахощі квітів
спів пташок
теплі світанки
літо
на пірсах усіх пристаней
проводжати помахом рук
у далеку путь мореплавців
плескати в долоні
кричати та плакати
брати себе за скроні
та міцно стискати
щоб кожна думка лишилася там
і не випала з рота
хай би там як –
за сірими зливами
за грозами
за смертю листів кленових
вічне калинове полум’я сяє
єдиний маяк
на шляху до вічної
як смерть
зими
2020-09-24 14:00:33
3
0