.
            
            на перонах усіх вокзалів
цілуватися з незнайомцями
наче вперше, наче востаннє
знімати одяг у задушливому купе
розплітати коси
заздрити світові
який не знає поділу на зиму і осінь
який має кожного дня 
пахощі квітів 
спів пташок
теплі світанки
літо
на пірсах усіх пристаней
проводжати помахом рук 
у далеку путь мореплавців
плескати в долоні
кричати та плакати
брати себе за скроні 
та міцно стискати
щоб кожна думка лишилася там
і не випала з рота
хай би там як –
за сірими зливами
за грозами 
за смертю листів кленових
вічне калинове полум’я сяє
єдиний маяк
на шляху до вічної
як смерть
зими
            2020-09-24 14:00:33
            
            
                                                    3
                
                
                
        0