.

Маша Китаєва

аби були сльози виплакати, що наболіло  я просто тіло чи дух, замкнений в тіло  не гріє вино, ковдра мене не гріє  що було милим – тепер не здається милим   аби були сили сказати, у чому справа  чого так бракує, чого так до болю мало  міняй простирадла, латай на собі проріхи вдивляйся у вічність крізь провалені стріхи   аби було щастя – як небо, як море бездонне  аби було відчуття, що нарешті вдома  але відчуття немає, немає сили  і начебто і мене вже немає, милий  і начебто я сама – як відлуння сміху  відлуння живого, магніт для суму і туги  я себе нотую, для інших, збираю в книгу  щоб хоч для когось в світі лишитись другом це так тупо казати «життя це – не має змісту»  бо не в змісті справа, в сенсі, – немає правди  я проходжу наскрізь це залюднене місто  де не хочеться жити, ні на лівому, ні на правому   берегах, що постали поміж розливу Стіксу  що постали розривом, розбіжністю і розбродом  я втомилась ховати поміж ними обличчя  я зникаю, пробач, я здаюся, я йду під воду

2020-10-14 19:40:50

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12106

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1971