Вірші
Всі
Колискова кара
Тихенько, яскрава темрява за вікном.
Дихай поки я пишу, все гаразд,
Мій рядок допоможе в мішень.
Тепло під ковдрою, темний день
Не зникає, кара волі небес.
Руки друкують твій час на Землі,
Ніжно, тримає простір в долонях,
Обплітавши лезами кожне дитя,
Захистить всю родину, ось так.
Поглинь в навколишнє, пекло чекає.
Зігріти замало, згори.
На потребах лети, немає куди?
Уяви світле майбутнє, страта болить.
Може Розп‘яття Христове, націлить
На шлях самогубства близьких твоїх.
Легкість, душа, потім смерть,
Романтичні криваві тіла.
Відпочинь від свободи, зручно лежи.
Захист зник, дев‘ять кіл чекають на
Танці в могилі, там спокій сопить.
Бурхлива мелодія зупинить серце,
Милосердя до грішних не буде,
Молитва лише для старих?
Будем мовчати в долині красивій,
Вилежувати прирікання на смерть.
Скалічені тисячі, мучеником вмреш.
Захоплення спалить сонце,
Ти- людина, лише в цих рядках.
Засинай, я буду рятувати.
Айдентика гниє на болоті, цього замало,
Запалає терор, я скажу: «Так треба.»
Милуйся моїм діапазоном ненависті,
Відтінками злості покрию вуста.
Забороняю жити, відберу зір.
Живого майбутнього не побачиш,
Катування- синонім «відволіктись»,
Насолода настане в кінці.
Танатологія розв‘яже руки,
Спорідненість з лезом, іскра.
Послабити тіло для вічного сну,
Справедливість затьмарить рішучість.
Горіти в скорботі, настане час.
Визнання не тримає, поглинь.
Я з неба буду чекати ту мить, де посмішка
Буде кричати, бо плаче дитина твоя.
Під колискову змушу заснути,
Існування то бруд, зникай.
Повільно тривожність проходе,
Тихенько, ранок за вікном.
Кістки повиднілись, насолода очей.
Голос накликав помсту, відповідай.
Хочу лунати в тобі, поговори зі мною,
Будити не буду, я хочу дивитись,
Як муки без тіла залишуть, спи.
3
0
140
Болить
Останні сили стікають по стінам туги,
Образ немає, в душі лише біль,
Здається поклоняюсь людині, поруч.
Хотілось обіймів коли тяжко, не можу,
Приховую купу страхів й образ.
Виглядає болісно, хочеться вкритись,
Ковдрою, головне без очей.
Плачу тепер щоночі, зі мною щось не так.
Одягаю замок на себе, молитись почну.
Метелики літають, але боюсь зізнатись,
Зранку мрію про дотик, вночі про слова,
Підтримка лунає з мозку, навмання.
Так в серці колить за домом,
За легкістю тих днів, за полем.
Не можу сказати що болить, бо не так,
Хотілось би просто поговорити, тихо,
Спокійно відчути життя в долонях,
В течії слів відчуваю себе ніяк.
Можливо останній день вже близько,
Мабуть не світить маяк, хотів бути,
Бути щасливим, воля в легенях,
Радість в очах, пензликом проведу.
Намалюю тебе колись, гарним портретом,
Як відчуваю щодня, твій погляд тепла,
Мрію, щоб шепотіло кохання без слів,
Уві сні бачу дорогу ліній на тобі.
0
0
105
Мотив
В мотивах віршів, закладаю сенс
Кривими дотиками пишу, завжди.
Я кохаю тебе між повітря потоку,
Почуттями вдихаю твій аромат,
Як в тумані, червоними барвами,
Кольори романтики для мене.
Я вмру лише на тобі, лише тоді,
Коли я живу, в обіймах всіх світів.
Причиною щастя може бути глибина,
Нашого міцного ризику в кінці.
Парами на небо підійме Всевишній,
Чи то ураганом, розкине думки,
Падати не хочеться, крик з легень,
Втопаю в холодній воді, як дитя,
Серце колить від солодкого.
Мені не можна літати, крила твої,
Поранити я боюсь крихкі вуста,
В моєму житті лиш два рази на небо.
З тобою, нудьгою розкинусь під ковдрою,
Сумно без щирості на тій планеті.
Катастрофа навколо, а всередині шлях,
Проведи за руку в утопію, головне це- ти.
Покрився плямами спогадів, серед букв,
Серед слів, серед речень, на сторінках.
Я читаю цю книгу, як натяк на хороше,
Боюся втратити себе, але кохання це- гріх,
Веселка, як пам‘ятник теплим губам.
Божевільно запаморочить очі,
В грудні закінчив абзац, можливо,
Я міг би стати людиною, та без тебе ніяк.
0
0
95
