Таке життя

Емілія Дзвінко

І на цьому слові обірвалася соната, Десь далеко розірвалася граната, Війна в душі-війна навкруги, Настали дні невимовної туги. Втративши починаєш цінувати те єдине І знання істини дається через біль, Правило одне в світі є незмінне, Любов рятує від бід і смерті окутавши як хміль. Відкриваються нові двері коли закриваються старі, Батьки завжди наші праві, Виводять на світло з пітьми, пробачають все приймають нас які ми є, Будуть поруч коли останній час проб’є, Нема нічого солодшого материнської ласки і доброти. Головне пізнати себе і не втратити душі, Не загубити добро що горить у добрі. Світ жорстокий але прихисток знайти все ж можна, Шукати прекрасне й невинне: стати як мати набожна І високо до небес від насолоди взлітати, Бути собою не дозволити нікому себе зламати, Минуле відпустити не тримати: недругам не мстити Й в усьому знаходити позитив, Здійснити свій неймовірний прорив.

2024-10-12 20:56:55

2

0

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10557

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12405