Митець

Емілія Дзвінко

Мета митця себе розкрити Іти вперед- себе не загубити. Людина живе в недосконалості В бридкій для Бога шалості І моральне вже їй не цікаве Та хіба справжній митець стане робити лукаве? Почуття лиш для актора- не для митця, Справжній митець приховує свої почуття. Все пробачає, робить добру річ, Якщо треба- примчить на поміч і в ніч. Виборювати добро- така його доля, Пам* ятайте митця як героя!

2024-11-16 23:53:13

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Ілва Стрілецька

@Емілія Дзвінко Зацікавив, так. Мені цікаво, як люди використовують різні віршовані форми. Сподобався - не певна. Але це моє особисте враження, я допускаю, що комусь може сподобатись, тому не пропоную опиратися на мою думку.

Відповісти

2024-11-18 20:42:36

Емілія Дзвінко

@Ілва Стрілецька значить вам не сподобалося, як я використовую віршовану форму?

Відповісти

2024-11-20 19:48:21

Ілва Стрілецька

@Емілія Дзвінко Вибачте, використовуйте, що забажаєте)

Відповісти

2024-11-20 20:30:15

Подобається

Інші вірші поета

Трепетна любов Ода духовної перемоги Пробач Андрій Ромео

Інші поети

xayverx

@xayverx

Anasteicha Rein

@Anasteicha_Rein

Carla Gaona

@KuroShiro

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

4915

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4153