Гниття

Антон Шаталов

Моє захоплення, караюся тобою, Жорстоко падаючи в прірву сподівань: "А чи не буде ще чогось такого, Аби у закутку страшному не ридав?" Чому ще досі, подих небезсмертний, Що в тілі крутиться у пошуках свободи, Не вирвався летіти в небеса, На зустріч невідомому порогу, Через який я й досі не упав? Невже в брехні живе старезний пень, Покорчений, з початку й по цей день? Мої думки — прикраса? Експонат? Щасливий двзін і траурний набат, По пам'яті знедолено-здорового, По вічності убитого і кволого, По нездоланності огидного, незграбного... ...Мене? Якщо здаюся, що непереможний, Й з руки катюги їжі б не просив. То нащо ж плазування це гадючне, Собі у душу тихо запустив? І далі через біль і несвободу, Продовжую я гнити, хоч живий?

2023-01-06 22:25:24

4

0

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1898

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11991