Відвернувся
Якщо сьогодні хтось розбив тобі серце, Але воно не плаче, не розбивається об скелі, То згадай мене, якщо зможеш, Згадай, як заподіяв мені невидимі страждання. Хоч ти не знав, ти нічого не знав... Зараз я не шкодую про помилки, яких не скоїла, Про те, що залікував час. Ти не відчував цього до мене, А я повільно помирала. Ти не відчував цього до мене, Але зараз це не має значення. Ти чув їх слова, Та все ж не обернувся, коли пройшов повз. Пам'ятаю, як колись вона сказала: – Ти прекрасна, наче кожен день прожитий ним, І все-таки ніколи не полюбить. А я відчувала, що кінець не настане, Адже початку не було. І це мені не заважало ночами думати про нас, Доки всі їх слова не перетворилися у прірву. Ти не відчував цього до мене, І я чудово це знала. Ти не відчував цього до мене, І цієї весни ти мене не помітиш. Ти чув їх слова, Та все ж не обернувся, коли пройшов повз. В ті дні мене поглинала прірва, Щодня й щомиті... Я думала такого не буває, але життя не запитало. Зараз мені не цікаво, що відбулося б та змінилося, Якби ти не відвернувся і поглянув на мене,  Тому що тепер я не відчуваю цього до тебе. січень 2017
2019-08-10 17:46:42
3
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3692
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12574