Вчорашня дитина

Leyla Himach

Ми жили розмірно, дивилися сни, Раділи життю, взагалі ми ще діти... Це було до дня початку війни... Ти став у шеренгу солдатів невдітих. Повістка, автобус, вітри, полігон І знову автобус, і прямо у пекло. Забув ти, солдате, що таке сон, Бо ж град із небес лякає відверто. Окопи та холод вічних ночей, Які до війни були начебто теплі, І постріли... постріли з лютих очей, Бо лютим і ангел стане у пеклі. "Не можна стріляти! Ми спостерігаємо!",- Кричить командир до вчорашніх дітей. Вони по одному тим часом лягають, Лягають у вічність.... Боже, скільки ж смертей... На площі вночі зустрічаємо героя, Навколішки плаче немов увесь світ. На нашій землі солдат - це не зброя. На нашій землі солдат - це є щит! Собою закрив ти не просто людей, Цілий народ заховався за спину. І ось уночі цей цілий народ На площі стрічає вчорашню дитину. Без вигуків слави, у тихій молитві Виносять з машини страшну домовину... Загинув у бою, загинув за мене, собою закрив усю Україну.

2022-01-08 12:24:01

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Агнелия Ива

👏👏👏

Відповісти

2022-01-12 08:20:55

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12628

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5055