Грандбатько (до дідуся Міші)

Віталій Босий

Летять повз мене, мов птахи, літа, Були часи, як був ще зовсім юний... На чорній сукні похилилися жита, Звучить бандура, плачуть тужні струни. Як ще тоді, я пам'ятаю осінь. Кудись одно бредуть вже зморені воли, А я до них рушаю по сільській дорозі, Не маючи охоти, й досі плинуть кволі... Куди йдете? Де шлях ваш буде? Мовчать. Отак й похмурі сірі люде - Щось будувать, щось планувать... Де мій раніш минав десяток, Сьогодні забудовують новим - Інноваційним, пріоритетним, Нерідним й зовсім не живим. Усі квапливо плинуть поміж мене, А він на човні без тривог удаль... Пливе. Ніколи думкою мене не омине Його прощання і моя печаль. Сам собі знайда й вмілий адмірал, Чужим ставком пливу назустріч небу. Так й не зустрів... Мабуть, вбачаю я таку потребу. Але поодаль вже чекає мене зрушений причал.

21.05.2021

1

0

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14288

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11432