Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №9. Пекло на землі

Магічна пошта працювала в ніч Хелловіну цілодобово. Десятки нелюдів вишиковувалися до цієї будівлі, аби відправити подарунки своїм близьким. Кого там тільки не було: перевертні, химери, мінотаври, гноми й навіть пихаті ельфи мовчки стояли та чекали своєї черги. Це було місце, котре зрівнювало всіх у правах. Напевно, навіть вельмишановні вельможі не змогли б пробратися поза натовпом і швидше надіслати пошту. 

Натягнувши шарф вище, я дивилася, як цей ланцюжок невблаганно і повільно скорочувався. Через якусь годину, я навіть потрапила до самої будівлі та змогла відігріти замерзлі руки. Але... як же все було повільно! Свята Інсаніє, це місце точно створили, як одне із кіл пекла в нашому світі! І причиною тому було зовсім не свято, такі черги тут стояли цілодобово. А все тому, що кілька місяців тому були закриті аналогові служби доставки, і це відділення стало монополістом. У всіх сенсах.

По той бік прилавка повзали сонні наги, неспішно заповнюючи документацію і перетягуючи коробки з боку в бік. Єдина на всю контору твереза горгона зло заповнювала накладні та приймала у відвідувачів замовлення. Її змії у волоссі періодично шипіли на гостей, вимагаючи поваги та розуміння, у той час, як годинник неспішно повз до дев'ятої вечора. Можливо справа пішла б швидше, якби два інші віконця були відкриті, але по той бік чулося хропіння і тихе буркотіння. Чи то вони вже відсвяткували Хелловін, чи ще не перестали святкувати здачу бухгалтерських звітів у податковій службі гномів.

Ще через одну довгу годину я вже стояла другою, з жахом очікуючи, коли нещасна працівниця заморозить все до дідька і піде додому. Мить, дві, три — вона все писала і тільки очі змій, що смикалися, видавали нерви господині. Людина переді мною щасливо помчала до виходу і я змогла побачити живу бомбу уповільненої дії особисто.

— Ім'я відправника, — спішно спитала вона, вдивляючись у мене вертикальними зіницями. Натяк був зрозумілий і я вивалила всю потрібну інформацію, бажаючи якнайшвидше піти від сюди.

— Державна установа "Психологічна служба підтримки", Елайна Мортал. Індекс двісті два.

— Одержувач.

— Наріна Волман, індекс одинадцять сорок чотири.

— Що будете... — почала вона питати, як двері з гуркотом ударилися об стіну. Від незворотності катастрофи я заплющила очі, навіть не бажаючи обертатися. — Надсилати ...!

— Мені тільки запитати! — проскреготів старечий голос, під тотальну тишу всередині пошти та обурення з вулиці. — Чого це ви очі свої випнули, я, між іншим, ветеран праці! Не молоденька дівчина, нічого мене роздягати поглядом. Вбивати теж не раджу, а то помру і вас звинувачу на допиті у некроманта.

— Тихіше, жінко, тихіше... — загудів хтось із черги, намагаючись вгамувати непроханого візитера, поки його єдиний шанс відправити посилку не втік за вбивство. — Станьте ближче, я поступлюся вам, тільки вгамуйтесь.

— Поступатися в транспорті треба, а тут я й сама дійду, любцю. Краще поводився б пристойно, все-таки свято. Посоромився б бабусю ображати, ірод зраджений.

— Чому це я зраджений?! — розплющивши ліве око, обережно подивилася, хто наважився говорити з цим танком місцевого розливу. Сміливцем виявився статний темний лорд, явно зі світовою витримкою. Навіть мені хотілося прибити бабусю за її хамство.

— А ти бачив себе у дзеркало? — випнула очі бабуся, здивовано піднімаючи намальовані брови та притискаючи ближче до боку величезну сумку. — Тю, мабуть, стоять добре лише роги. Замість того, щоб язиком працювати, попрацював би чимось іншим, дурень.

— Та що ви собі дозволяєте! — закричав лорд.

Поки парочка між собою лаялася, я буквально шкірою відчувала, як із кожного рота змій йшла пара від злості. Горгона повільно встала зі свого місця і зміряла бабу допитливим поглядом. Таким, ніби вирішувала, яким із десяти тисяч способів її можна було вбити більш повільно та жорстоко. Зрозумівши, що справи погані, я почала швидко шукати в сумці, щось корисне. Випите зілля «Для бадьорості», ще одне випите «Від алергії», «Заспокійливе» і так! Воно!

Висипавши тишком на долоню порошок, схопилася за руку лорда, відтягуючи його назад і дуже правдоподібно почала чхати. Порошок одразу полетів у бабусю, явно здивовану, чого це тут дрібна комашка розчихалася на неї своїми бацилами. Бабуся гидливо наморщила ніс і скривилася.

— Вибачте, щось я застудилася, — довге позіхання й ось уже баба ледве стримувалась, аби не позіхнути теж. — А ще так спати хочеться...

Скандалістка здивовано позіхнула під дією сонного порошку і несподівано звалилася прямо на свою торбинку. Лорд, який досі тримав мою руку, глянув на картину маслом і зрозумівши, що сталося, підморгнув мені.

— Чудово розумію вас, пані Мортал. Сам так хочу спати, що з ніг валюсь! Он, жінка теж заснула. Напевно втомилася... — задоволене хропіння бабусі прогуркотіло на все приміщення, здригаючи стіни.

— Напевно. Спить, як убита, бідолаха. Може, не будемо будити? А годин через дев'ять сама прокинеться… — натовп схвально загудів, одразу ж заспокоюючись.

Один сумлінний чоловік навіть перетягнув бабку в куток до закритого віконця, щоб їй було зручніше. І тепер звучав цілий хор сплячих нелюдів. Сумку, правда, він так і не зміг підняти — залишив лежати посеред зали. Мені завжди було цікаво, як такі люди у свої роки та "передсмертні стани" можуть у частки хвилини пробігти квартал, щоб потрапити до транспорту, який вже від'їжджав. А ще, як вони взагалі підіймали такі важкі речі, які я навіть не могла підняти. Напевно, стане зрозумілим, коли сама доживу до таких років.

— Давайте свою посилку, — пробурчала Горгона, перериваючи мої думки. — ця жінка вам до кінця своїх днів буде винна. Я вже хотіла було віддати її на поживу своїм змійкам і безпритульним котам.

— Боюся, отруїлися б.

— Коти?

— І змії теж. У ній стільки жовчі, що їх знудило б. Напевно спить багато ... — мої руки простягли колбу і передали підійшовшому нагу. Горгона здивовано підняла брову, і я пояснила свою думку. — У сонних людей немає сил на те, щоб починати скандали. Цим тільки здорові та бадьорі займаються, від нудьги.

— Смішно ви міркуєте, пані відьмо. Треба буде навідатися до вас, коли вони протверезіють, підлатати нерви. Може і перехочеться всяку погань убивати... Гарного свята.

— Тихого Хелловіну вам!

Тепло посміхнувшись горгоні, я вийшла з цього проклятого місця і втомлено позіхнула. На годиннику виднілося десять вечора, а в животі, як на зло, бурчало. Мені здавалось, якби я випадково оживила його, він би мене послав трьохетажним матюком за те, що я забувала їсти та морила його голодом.

Надворі мрячив дрібний дощ. Холодний вітер продував пальто, і мій ніс, захований під шарфом, бурхливо обурювався такими змінами у погоді. Здавалося, ще вчора я йшла в піджаку, а вже можна було і зимові речі натягувати. Все ж таки погода в Делірії мінялася дуже швидко і жодні синоптики не мали над нею влади. Давався взнаки магічний фон після воєн за територію. І хоч вони закінчилися задовго до мого народження, земля продовжувала все пам'ятати. А ось я забула найголовніше.

Діставши з кишені телефон, набрала знайомий номер і втомлено заплющила очі. По той бік почувся рингтон, від якого мені хотілося провалитися під землю:

«Хочеш, накладу прокляття?

Хочеш, зачаклую плаття?

Хочеш, від похмілля зілля

Я наллю тобі?

Хочеш, дам сто грамів - спати?

Хочеш, отрезвін у хату?

Хочеш, зможеш час літати,

Тільки мізків не придбати...»

— Ало, доню? — прорізався голос через завивання мелорінгу. Святі психи, ця жінка так і не виросла за свої сто тридцять із хвостиком років.

— Привіт, мамо. Зі святом тебе, бажаю більше клієнтів та нормальну музику на дзвінок.

— А чим це тобі не подобається моя реклама? — забурчала вона, під стукіт колб по той бік. Пролунав тріск і крик кішки, якій, мабуть, прилетіло по хвосту. — Сама, між іншим, писала!

— Завиванням, мам. Завиванням. Ти ж усіх клієнтів налякаєш.

— Та ну тебе, мала. Краще скажи мені, чи захомутала вже якогось красеня серед клієнтів? — гуркіт змінився тишею і я тільки похитала головою на її фанатичне бажання знайти мені когось. — У такої красуні обов'язково має бути гарний чоловік.

— Яких клієнтів, мам? Останній, мало не спалив мені пів кабінету в пориві пристрасті. Не вигадуй. Мені пора. Веселого Хелловіну тобі.

— Ти все-таки придивися там...

Скинувши виклик, засмучено витерла ніс і закуталася в шарф сильніше. Ця жінка ніколи не подорослішає. Вічна дитина. І в кого я вдалася такою розсудливою та спокійною? Хотілося б вірити, що у батька, але він давно втік ще до мого народження.

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
AnnaMary
Розділ №9. Пекло на землі
Мами вони такі мами у будь-якому світі. Сподіваюсь відьмочка не забула про Алана. Бо мені буде дуже шкода, якщо він буде святкувати сам.
Відповісти
2022-10-01 20:05:51
Подобається
Юлія Богута
Розділ №9. Пекло на землі
@AnnaMary не буде) Куди ж вона без Алана і всього меблепарку?)
Відповісти
2022-10-02 15:13:25
1