Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №6. Створений чоловіком світ



Компенсація за моральну шкоду виявилася напрочуд смачною, і я сама не помітила, як з'їла все, до останнього шматочка. Напевно, давався взнаки ще й ранковий голод, через потребу розібратися з дурнуватим фонтаном. За вікном моросив дощ, викликаючи ностальгію і приступ зівання. 

— Ель...? — прошурхотів винувато диван, який нарешті зважився подати голос. Мабуть, вчорашня лекція пішла на користь. — А чому ти й мене не заткнула вчора своїм заклинанням?

— А що, хотів би перетворитися на німий і похмурий шматок дерева? — хмикнула, ховаючи помитий посуд на місце і сідаючи в крісло, щоб попити чай.

— Ні, не хотів. Просто цікаво.

— Іноді мені хочеться поговорити зі спокійною, розумною істотою, яка розуміє весь тягар мого життя. З усіх тих, які ожили, ти виявився найбільш адекватним і тихим. Та й тягти сюди чужу барбекю стійку чи міський фонтан було б важко.

— А ти гарна... — промовив з сумом мій єдиний співрозмовник, трохи опускаючи сидіння. — Була б ти якоюсь софою або на крайній випадок кріслом, я б з тобою дружив. Пружинки на місці всі, та й вид непоганий.

— Ах ти, збоченець! — розсміялася я, розуміючи, про який вид може говорити диван. І головне, нічого йому не скажеш за це! — Знайшов на що дивитись! Все, більше клієнтів не саджу на тебе.

— А на що мені ще дивитися? Все моє життя — це суцільні дупи. Різниця тільки в розмірах та вазі. 

— Ну, не хвилюйся... І на твоєму сидінні буде свято, головне... — не встигла я завершити свою думку, як у кабінет увірвалася жінка з величезним животом і втомлено плюхнулася на мого співрозмовника. Диван тихо простогнав, але клієнтка навіть не помітила. — Доброго дня...?

— Я записана на завтра, але чоловік у коридорі погодився, що мені потрібніше, — протараторила вовчиця, витираючи лоб від поту.

— Добре, давайте тоді знайомитися, — сперечатися з вагітною жіночкою мені взагалі не хотілося, та й вона була не в кращому вигляді — явно не в собі. — Як вас звати? Що вас турбує?

— Наріна Волман, — своє ім'я вона буквально прогарчала, скалячи зуби. Вовчиця наморщила ніс і подивилась на мене скептичним поглядом. – У вас теж є діти?

— У мене? — здивувалася від подібного питання. Згадавши свою червону пику з синцями під очима, я зрозуміла до чого вона хилила. — Ні, у мене алергія та непрохані гості о першій ночі. Діти — це не моє. То що у вас трапилося?

— Вагітність сталася. Третя!

— То, може, вам до гінеколога треба? — логічна фраза вилетіла з рота раніше, ніж я порівняла її із закатованим виглядом нещасної клієнтки.

— Ні. Мені потрібно до нормального нелюдя, що розуміє, що п'ята дитина — це пекло, а не маленька, затишна сім'я! Я втомилася!!! — заголосила вона, зриваючись на виття. По моїй шкірі пройшов табун мурашок і я встала, щоб налити чаю ще і їй. — І страшенно хочу напитися! І спати! І тиші! Святі блохи, як у вас тут тихо... я ніби до раю потрапила...

— Вам потрібно підписати контракт, щоб ми розпочали сеанс. Ось тут, — мій палець тицьнув у порожню графу. Я ледве встигла його забрати, перш ніж вовчиця зі швидкістю світла розписалася ручкою, прориваючи дірку в контракті. — Нічого страшного, так теж можна... Чому б і ні...? То що вас турбує?

— Діти! Вони викликають у мене божевілля! Всі разом та окремо! Це просто пекло! Моя свекруха, як приїхала до нас у відпустку, так одразу ж записала мене на прийом до вас, бо в неї око почало сіпатися через годину після приїзду! Молодший погриз її нові туфлі, а його брат у них потім нагадив! І бог з ним, але старший шибеник став їх кидати Картеру замість палиці та той нажерся брудної шкіри стільки, що в нього до ночі розболівся живіт! І це все сталося, доки я гріла їй обід! Ви хоч уявляєте, як робити клізму маленькому перевертню, який кожні дві хвилини мимоволі змінює свою фізичну оболонку?

— Навіть не хочу знати. Діти, в принципі, дикі, самі по собі.

— Дикі? — зміряла мене скептичним поглядом жінка, погладжуючи живіт. — Давайте говорити чесно, іноді вони просто психи.

— Все настільки погано? Розкажіть про кожного з них, має ж бути щось хороше, — принаймні я дуже сподівалася на це. Піднята брова вовчиці натякнула мені, що варто було готуватися до гіршого. — Почніть з молодшого, як його звати? Скільки йому та що він любить?

— О...Картерові нещодавно виповнилося три роки та це голозаде чудовисько носиться по хаті, як навіжене, попутно згризаючи оббивку дивану гірше за сарану! У нього нарешті долізли останні зубки, слава небесам! Я хоч спати стала на годину довше! Але тепер він почав розмовляти й будь-яка моя лайка супроводжується його категоричним: «Ні. Мамо, ти погана!».

— Правда? — розсміялася я.

— Так! Тобто, він, який стрибнув на спину бабусі у тваринній формі — янгол у тілі, а я, яка на нього нагарчала за це — погана! А те, що він їй половину спини роздер, то нічого!

— А що старші? Спокійніші?

— О, це справжні гієни! Рішагу та Раяну по сім років нещодавно виповнилося. Вони в мене близнюки та навчаються в одному класі. Нещодавно Рі подзвонив мені посеред уроку і серйозним тоном заявив, що він звільняється зі школи! Знаєте, чому? Тому що класна керівниця назвала його неслухняним, коли той розмалював усю класну стіну за одну перерву!

— Я б міцніше висловилася… — уявила собі витримку цієї святої жінки,— її ж треба буде тинькувати наново...

— Не хвилюйтеся, я висловилася за неї, коли білила стіни наступного вечора! Я йому так виразилася по хвосту, що він у мене на дерево виліз! А потім виявилося, що то Раян був... Святі блохи, вони ж однакові, як дві краплі води! Так мало того, вони ж б'ються постійно! І дізнатися, хто все це почав взагалі неможливо.

— А що ваш чоловік? Хіба він не може посидіти з дітьми? Ви ж вагітні, вам потрібно добре відпочивати, – жінку було відверто шкода. Уявити життя з трьома дітьми мені було й так страшно, а коли це ще й перевертні...

— Він працює в офісі й "надто сильно втомлюється для дітей". Приходить, їсть, дивиться телевізор і лягає спати. Каже, що я сиджу вдома, не втомлююся, і можу сама розібратися з ними, якщо я все ж таки їх мати...

— А ви не бажаєте трохи відпочити? — хитро посміхнулася я, вже знайшовши вихід із цієї ситуації. Відьмине бажання помститися знайшло вихід у старому і прекрасному способі, головне, щоб Наріна погодилася. — У вас пологи скоро?

— Мрію! — вигукнула вона, зводячи очі вгору в молитві. — За терміном, має бути через декілька днів.

— Прекрасно! У мене вдома є одне дуже цікаве зілля для переселення душ. Дитині воно не зашкодить, зате ви зможете вправити мозок своєму чоловікові. Закріпимо його на словах "Поки він не зрозуміє всі жіночі тяготи" і нехай насолодиться "сидінням у будинку", — внутрішня відьма почала з насолодою уявити все, що йому доведеться пережити. — Походить тиждень вагітним, народить своє власне чадо, насолодиться післяпологовим щастям материнства! Бажаєте? Ви тільки уявіть, який він буде щасливий відпочити від роботи! А витівки дітей, токсикоз, годування грудьми кожні три години — це ж такі дрібниці.

— А точно не зашкодить дитині? — забарилася вовчиця, турбуючись про пузо жителя.

— Ну, що ви, зілля нешкідливе! До того ж його часто використовують психологи для поліпшення сімейних стосунків у парі. Коли люди буквально одягають чужу шкуру, то починають краще розуміти одне одного. Якщо ви й надалі дозволите йому не поважати вас, це ніколи не закінчиться. Як він зрозуміє ваше життя, якщо навіть не намагається? Вирішуйте, Наріно.

— Добре. Скільки це буде коштувати?

— Для вас — безплатно, із жіночої солідарності. Просто напишіть мені адресу і я передам вам зілля поштою після роботи.

— Дякую вам, Ело! — вовчиця не втрималася, вилетіла з крісла й обійняла мене. На душі стало так тепло, що я допомогла людині.

Дивлячись, як вона бадьоро крокувала додому, я запитала себе — а скільки ще таких нещасних жінок тягнули на собі півсвіту? Чортова генетика. Нашим деміургом був точно чоловік. Тільки справжній садист міг вигадати світ, де кожна жінка все своє життя терпіла біль місячних. Тільки справжній дурень міг зробити так, що чоловіче блаженство могло звільнити її на рік від цього болю, аби потім звалити його назад у десятикратному розмірі або просто вбити при пологах.

Свята Інсаніє, як це допустили? Невже десь там, ніхто не стежив за витівками обдарованих? Спасибі, що створила магію та перших відьом. Напевно, ти побачила всю цю несправедливість і вирішила нашими руками дати можливість поквитатися людям із нею. 

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
AnnaMary
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Бідолашна вовчиця. Мені так її по справжньому шкода. Сподіваюся її чоловік сповна відпочине вдома з дітьми ) хоч би вона потім розповіла, як все пройшло.
Відповісти
2022-10-01 19:11:58
Подобається
Юлія Богута
Розділ №6. Створений чоловіком світ
@AnnaMary розкаже) там є про це далі)
Відповісти
2022-10-01 19:12:31
1
Nadine Tikhonovitch
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Шкода вовчицю. Сподіваюсь, у неї все буде дедалі добре...
Відповісти
2022-12-11 21:41:09
Подобається