Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
Розділ №3. Затишний дім
Розділ №4. Сон нам лише мариться
Розділ №5. Щаслива колючка 
Розділ №6. Створений чоловіком світ
Розділ №7. Посттравматичний синдром
Розділ №8. Всесвітній потоп
Розділ №9. Пекло на землі
Розділ №10. Гарячий поцілунок
Розділ №11. Похмілля
Розділ №12. Справжні почуття
Розділ №13. Компенсація за робітника
Розділ №14. Нещасний носочок
Розділ №15. Програма божевілля на рік
Розділ №16. Оманлива зовнішність
Розділ №17. Чесне серце
Розділ №18. Таємнича темрява
Розділ №19. Колекціонер магії
Розділ №20. Марні спогади
Розділ №21. Твоя палка аритмія
Розділ №22. Манія перфектціоніста
Розділ №23. Кожному по парі
Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
Розділ №26. Прогрес у стосунках
Розділ №27. Унікальна магія
Розділ №28. Пристрасний вечір
Бонус
Новорічний бонус | Дана Василівна & Амадей Лоріус
Комікси по "ВСП"
Ілюстрації
Розділ №13. Компенсація за робітника

Дорога до «Тихого дому» видалася напрочуд швидкою. Я б навіть сказала блискавичною. На відміну від бадьорого Нортона, я все ще хотіла спати та лікуватися у своєму ліжечку гарячим чаєм. Дивлячись на святкову вивіску, мені хотілося розвернутися і піти, аби не лізти в чужі розбірки. Але я розуміла, що лорду Бейтону буде важко впоратися зі своїм ротом, а двох нас Кай не зможе вигнати. Отже, моя компанія давала йому можливість хоча б обговорити їхні почуття без мордобою.

Стиснувши мою долоню, Нортон впевнено потягнув за неї до входу в кафе. Чи то через побачене, чи то через втому, двері настільки здивувались, що навіть не відповіли на моє вітання, а лише брязнули «Д..д..дня». Той самий ступор застав мене і з килимком на стіні, і з люстрою. Одна Люся не розгубилася, за звичкою викрикуючи на весь зал:

— Алане! Там наша Еля прийшла! Та ще й із залицяльником!

— Яким ще до біса залицяльником?! — вигукнув чоловік, вибігаючи до зали з ножем. Помітивши мене в компанії інкуба, у його долоні зло заворчало лезо. — О це вже... несподіваний візит.

— Мої вітання, а можна побачити Ая? — нетерпляче запитав Бейтон, виглядаючи по кутках свого нареченого. — Я хотів би поговорити з ним, якщо ви не заперечуєте.

— Я не збираюся з тобою говорити, — кинув рижик, нізвідки з'явившись посеред зали. Знявши з себе фартух офіціанта він почав свердлити мене поглядом. — От уже не чекав від вас такої каверзи, пані відьмо. Запишіть його на прийом, я оплачу сеанс. А поки що, провалюйте з мого робочого місця!

— Кай! — сердився інкуб, стискаючи кулаки. В його очах танцювали фіолетові спалахи, готові зачарувати всіх у цьому приміщенні.

Схоже, Кай знав, чим загрожував прояв сили, бо не довго думаючи знову дав йому в око, попутно штовхаючи Бейтона в стійку, і поки той піднімався — втік з кафе. Щоправда, особливої ​​фори це йому не дало. Через декілька хвилин Нортон вибіг слідом, залишаючи мене з незадоволеним Аланом наодинці. Втомлено потираючи скроні, мені хотілося матюкатися на чому світ стояв. Ось що за два вузьколобі нелюді? Що той непробивний, що цей. Замість того, щоб раз і назавжди спокійно з'ясувати стосунки, вони ставили один одному фінгали та втікали. Знайшли, коли грати в прелюдії.

Поки я намагалася вгамувати злість, Алан Хоум продовжував буравити мене поглядом, але вже не від ревнощів. Завдяки мені він залишився без помічника. Елайно, ти божевільна дурепа. Так і знай.

— Не хочеш пояснити мені, що це сталося зараз, і чому твій новий залицяльник побіг за моїм офіціантом? — вибагливо почав він. — І де ти їх взагалі встигаєш знаходити за такий короткий термін?

— Та краще б це залицяльник був, а не клієнт. Їх хоча б можна легко позбутися і вони не заявляються о першій ночі до тебе додому поговорити про свої проблеми.

— Він до тебе ще й уночі заявлявся?! — перебив кухар. — Ти ж хвора!

— На всю голову, знаю. Така вже в мене робота. А за Кая вибач. Хто ж знав, що він такий полохливий? Я думала, вони поговорять і мирно розійдуться. А він крос  вирішив влаштувати. Як діти, чесне слово!

— І що ти тепер накажеш мені робити? До закриття ще дві години, а він, напевно, сьогодні взагалі не повернеться на робоче місце.

— Вибачити та помилувати? — перепитала, сама в це не вірячи. За свої помилки треба було відповідати, навіть якщо ти винна побічно. — Якщо тебе не бентежить моя сонна пика, то я можу попрацювати офіціантом. Але, скажу одразу, такого досвіду в мене ще не було.

— Нічого, навчишся. Пішли в підсобку, підберемо тобі щось із одягу, аби не забруднилася. І заразом розкажеш, чого ця фіалка з фінгалом хоче від мого Кая.

— Від твого? Ти теж по хлопчикам? — розсміялася я, ідучи в приміщення. Двері в підсобку зачинилися, відрізаючи нас від зали. Алан потягнувся через моє плече за фартухом та пошепки промовив:

— Ні, я по хворим відьмам, які зовсім не мають совісті після нічного перепою. Знаєш таких? — накинувши на мене форму, обережно зав'язав, доки я ледь стримувалася, аби не чихнути.

— Ні, абсолютно не знаю! — розсміялася і нагло пропхнулась повз чоловіка до виходу. В залі нічого не змінилося. — Так що мені робити?

— На кожному столі є номер. Просто будеш відносити підноси на відповідні місця та роздавати меню. Розраховувати клієнтів я буду сам. Домовились?

— Домовились, — не витримавши, чихнула знов і стала шукати нового балакуна. Ні, колись я точно здурію. — Хто???

— Красуне, я знаю декілька десятків способів змусити тебе стогнати від задоволення. Тільки-но послухай: «Крем латте із карамеллю», «Вершковий торт із малиновим мусом з щіпочкою кориці», неперевершене «Крем брюле»... Тільки уяви собі, як уся ця смакота тане на твоєму язику...

— Елайно, а ти дуже вчасно чихаєш, знала? Оживити меню було чудовою ідеєю і тобі менше турбот. Та й з такою рекламою, мені здається, клієнти скуплять все підряд. Дякую.

Чоловік наче нічого й не сталося поцілував мене в лоб та став за стійку. Поки я спантеличено старалася прийти до тями, він змішував якість інгредієнти в стакані, а потім протягнув його мені. Це фіолетове диво не викликало у мене жодної довіри, тому я припідняла брову, виказуючи все що думаю про сумнівні напої.

— Дарма. Випий, чудова річ від простуди та жодного алкоголю. На смак теж добре. Чи хочеш, щоб я Люсю попросив змішати тобі чогось міцнішого? — хитро перепитав він.

— Ні, дякую! — взявши суміш, повільно випила. Нагадувало чорницю, малину, та ще якісь ягоди.

Поки я допивала, двері впустили неочікуваних гостей, а саме бабу Даню в платі колючки та того самого діда з її спогадів. Здивувавшись, привіталася та всадила їх за найкращий столик з чудовим панорамним вікном, за котрим виднілася  чудесна алея. Вид і справді був гарний, тому вони взяли розмовляюче меню і з задоволенням слухали його пропозиції. Слідом за ними потягнулися інші відвідувачі, які були у захваті від новинки. В решті решт весь «Тихий дім» переповнився і я навіть не мала часу присісти. В тім, напій чимось таки допоміг і останні години перед закриттям я себе досить нормально відчувала. Випроваджуючи людей під кінець зміни, я оплатила взятку бабі Дані, та мило попрощалася з нею. Судячи з того, як її кавалер притримував її спину та галантно залицявся весь вечір, у них все було просто чудово. Моя внутрішня відьма не могла не радіти за них.

— Ело, — спитала Люся, коли я підсіла до неї, переводячи дух, — а ти не думала попрацювати з нами? З тобою весело.

— Ні, дякую. Я краще посиджу у своєму кабінеті зі всілякими нелюдями, ніж бачитиму їх десятками за короткий час. Не люблю скупчення.

Алан вийшов з кухні, вимикаючи за собою світло. Сонно потягнувшись він взяв з собою невеличкий пакунок і пройшов до виходу.

— Не треба її змушувати. Краще хай приходить коли захоче. Пішли, Ело. А ви — охороняйте кав'ярню та гарно відпочиньте. І немає чого сваритись. Чули?

Предмети щось проворчали у відповідь, а я вийшла вслід за Аланом. Було ніяково повертатися ніччю разом із ним. Кругом блукали парочки, тримаючись за руки та це наштовхнуло мене на нічні спогади.

— Не хочеш компенсувати мені втраченого робітника чашкою чаю? Я взяв торт. Та й у мене є ще одна справа до тебе.

— Яка? — здивувалася.

— Я знайшов один твій носок, який ти забула у мене вдома. Проблема в тому, що він один  та страшенно засмучений, що втратив свою пару, і я не знаю, що з цим робити.

— Святі…! носочки... Для повного щастя не вистачало лише розмовляючого носка з трагічним коханням! Їй богу нап'юсь.

— Вина?

— Чаю! А то ще чогось натворю.

Похитавши головою повела Хоума до себе додому. Не те що мені дуже хотілося з ним провести вечір, але я розуміла що цей чоловік перетворив моє життя на психічну лікарню і з цим всім треба було щось робити. Знати б ще що саме...

© Юлія Богута,
книга «Відьмина служба підтримки».
Розділ №14. Нещасний носочок
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
AnnaMary
Розділ №13. Компенсація за робітника
Від цієї пари у моїх очах рябить серцями. Це я до того, що дуже мило вони виглядають. Вболіваю за Ала.
Відповісти
2022-10-01 20:42:42
Подобається
Юлія Богута
Розділ №13. Компенсація за робітника
@AnnaMary Алан ідеальний) Його всі люблять, як і диван)
Відповісти
2022-10-02 15:15:05
1
AnnaMary
Розділ №13. Компенсація за робітника
@Юлія Богута Диван справді те ще чудо. Кайра доречі теж нічого. Може їх познайомити ?
Відповісти
2022-10-02 15:23:11
Подобається