За Небесну Сотню!
Сотня небесна в Україні жила, Гордість свою вона досягла. На землі і у небі, Ангели і люди, вболівали за них повсякден. Але тепер куля велика, Сотню убила! Кіборгів наших, наших зброєних сил! Померли вони знаючи, захистили Україну, Невважаючи, що герої для нас, Покинули нас.., Але ми не забудемо їх ніколи, Вони живуть у наших серцях повсякчас. І ми пам'ятаємо їх до цієї пори, Скільки літ вже минуло, та й не говори. Їхня ціль у мирі, а тепер це наша ціль І разом зі мною ми досягнемо її! Зберемо всі патрони, зберемо автомати: Людям не треба війна, то навіщо солдатам? Зберемо пістолети, зберемо гранати: І вийдемо з дому з політ. плакатами. Колись побачив я цитату, Вона була наче від Сократа: "Життя без випробувань - це не життя", Хай бо так, ми живі сестри і браття. Зберемо ножі, зберемо гармати: На дворах стане менше вовченяток. Зберемо сусідів, зберемо родину І всі разом врятуємо Україну! Дай Боже щоб ці слова дійшли у ваші голови, Щоб жили ви в гарній країні, А не було так як у в`ірші Орвелла, Де в народі кожен сам за себе, а ми єдині!
2020-03-03 14:28:59
9
0
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
80
19
2035
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10915