Вірші

Сніданок з Едемом

Я буду ці вірші писати Знов і знов. Світ повинен знати, І про мене, і про дати Цих віршів яких писав я, Ці чудові відчуття. Сум, і радість- Все в вірші. Довгий, чи короткий він- Це не має значення. Головне в вірші- Все почути, все відчути. І тобі бажаю я, І мені, моя сім'я. Я буду ці вірші читати Знов і знов. Світ повинен знати, Що читати- це талант, Це наука лідерів. Всіх, хто може прочитати Всі вірші мої, Я вам пропоную До мене на чаї. Зачаювати за гостювати, Хоч ось цілий день. Я ж вірші пишу, Для вас, і для дітей.

2018-11-26 17:03:10

Інші вірші поета

Весна 19 січня 2015 року Балкон Майдан 20 лютого 2015 року Новини

Інші поети

Hitar

@Hitar

hailey_mantione

@hailey_mantione

water IredGkPT7.8

@red_waterGKpT_78

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4679

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12170