Напиши мені вірш

Богдан Кухта

Напиши мені вірш І повір, Вийде в тебе не гірше. Ну і що, Що для інших Немають ціни Ці слова?! Може, хтось знає краще Й критикує зумисно, Бо теорія мертва, А поезія - Слава Богу жива. Пригадай заповіти Прадавніх пророків. Молитви заримовані Вже прожили віка: Карбувалися кров'ю, Закалялися потом, А що потім? - питаю. Головне, що є ти І є я. Це кохання важливе, Хоч є безліч історій, як ця. Всі по-своєму різні, Хоч усе це траплялось не з нами. Із книжок дізнавались чужі імена. Їм казали: "Не так", А вони все уперто стирали. Все стерпіли удвох І дійшли до кінця, Хоча вічність ніколи , Ніколи, ні-ко-ли, Почуй, не зникає. © Богдан Кухта 28.06.2020

2020-08-10 06:05:00

1

0

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2385

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12846