Кидай
Ай
I Кидай палити. Цигарки. Свої невдалі вірші. Мене. Кидай любити. Тоді нічого у спину не здожене. Не занурить у саме пекло. Не увімкне лють та страх. І не бачитимеш, як сонце меркне, і як цілі міста ось-ось віднайдуть свій крах. Народжений людиною, у майбутньому – вільний птах. II Під розквіт ракет загубе значення тут кожне ім'я. Дивись на мене. Поки є ти. І поки є я. Відмічай всі деталі, але, будь ласка, мовчи: я теж стану птахом, дочекайся ночі. А поки викурюй останні, бо в решті не знайдемо вже цигарок. І кидай мене любити з появою цих перших на небі зірок.
2023-03-20 01:58:34
23
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Eneli Fox
Заворожує вірш, емоції переповнюють😊
Відповісти
2023-03-21 07:54:32
2
Оксана Тухай
Красиво😍
Відповісти
2023-08-09 16:53:36
1
Інші вірші поета
Твої долоні Присвячую Недоречне (UA) Мої слова
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12084
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10210