Мертвих не зігріють куртки... (Свой же перевод своего же стиха)

Котик Бегемотик

Мертвих не зігріють куртки, не зігріють теплії слова. Вони померли, їм цього достатньо, не гай дрогоцінний час дарма. Не втішиш їх, не намагайся. Сльоза давно завмерла на щоці. Об стіну ти не розбивайся, якщо мрець не дає тепла твоїй руці. Вони померли, їм цього достатньо, а домовини холод зараз кращий друг. Із грудей сердце в них вийнято, тому й не бачуть теплоти навкруг, бо в мертвих й очі заскляніли. Вогонь – лиш чудо розведе. Якщо штовхнуть – зла не тримай, вони сліпії, і часто лиш дорога їх веде. Ти не дивись на них сердито, їм і без тебе хмурий світ. Ти, краще, не чіпай їх лихом, щоб сморід з домовини не навлік. І з роботами їх не плутай! Вони так схожі, але й різні так. Роботи не жили і не будуть, а мертві просто в битві потерпіли крах. Вони померли і ніщо не допоможе: ні некромант, ні некрономікон... Останній бій в їх серці сховав Боже, без страху і загинули у ньом. Але, можливо, час їх і врятує, з роками різна стихне біль... Вони воскеснуть, спокій їх готує, і знов з азартом ринуть в бій! Всім нам буває треба передишка. Одні в запій підуть, а інші не зап'ють... А деякі, і змучані, й безсилі, тихенько, десь там у кутку, помруть... І лиш тоді настане довгожданна та перерва, бо сил вже не залишиться на шлях. Вони померли, їм цього достатньо, але продовжують нести свій хрест на змучаних плечах.

2021-02-10 15:44:34

2

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3957

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1168