Самотня дівчина плаче ночами, Дивиться на світ сумними очами.. Чого вона плаче? Хто її кинув? Хлопчина гарненький взяв і поринув? Ні, не кидав її хлопець, й нікуди не піде. Не закрий двері, й наодинці не кине. Заплутався хлопець в коханні своїм. "Не треба так гратись із серцем моїм!" "Не граюся з серцем, тебе не кидаю, Лиш розібратись в коханні я маю." Пішов юнак по справам, а дівчина що? Сидить собі, плаче, шепоче, : "навіщо?" "Нащо покинув мене, любий хлопчино? Навіщо залишив мене таким чином?" А від нього ні звісточки, ні слова, нічого! "Немов на цім світі, крім мене - нікого!" Дівчина самотня тужила, ридала, І щось добре про нього згадала. Як вперше зустрілись, сміялись та грались... Як ночами долгими за руки тримались... Як вперше зізналася вона у коханні, Як вони зустрілись з коханим востаннє. Щиро вона любить його, хоч і зосталась, "Хоч би поганого нічого не сталось" З сльозами і сумом дівчина сиділа, Від спогадів щирих вона вся зомліла, Сиділи на місці, мов статуя з глини, Без зайвого руху дивилась на стіну. Про що вона думає? Що пригадає? Тільки й думає про нього, тільки гадає. "Може я не пара? Може кращу знайде? Може ніколи мене не згадає?" Поворушилась чорноброва, вмилася сльозами, Вийшла з хатини помилуватись зорями. Юнак вже собі вдома лежить, спочиває, Хочеш щось сказати їй про неї й гадає. Паринув хлопець у сон, дівчина все плаче, Не спиться їй, бо любить до сих пір гаряче. Не знаю чи любить її коханий, чи зневажає, Їй це думка всю ніч спати заважає. Вирішила чорноброва у сон поринати, Відпустила хлопця і почала засинати. Сняться їй зорі, небо безкрає, Як місяць по небу пливе, спочиває. Ранку наступного прокинулась пані, Згадала вчорашні події погані. Як хлопець лишив її дома саменьку, Про це ще не знають ні батько, ні ненька. "Ми лиш друзі, не треба нікому казати, Лишилося тільки на нього чекати. До мене хай прийде, признає провину, І ми поєднаймось велику родину" Хлопець тим часом в садочку блукає. Наодинці собі ходить, правди шукає. Чи любить він щиро? Чи це лиш оман? Чи вся їх любов поринає в туман? Юнак собі далі блукає, крокує, "Чого у житті мені так сильно бракує? Може дівчини, що кинув я вчора, Чи може відносин із нею повтора? Почати з початку і щоб до кінця, Любити мою рідну і після вінця, Любити без упину, так палко любити, Щоб більше рідненьку мою не згубити" Пішов юнак додому, на ліжко спочити, Щоб зрозуміти, як без коханої жити. А не може він без неї, але час минає. Зі своїми почуттями розібратися має. Юна пані починає сумувати сильно. І дивилася за хлопцем дуже-дуже пильно. Поглядає на хлопчину, махає рукою. Хлопець поглядає на неї з журбою. Хотів підійти він, привітатися з нею, Подивитися на неї й назвати своєю. Сумує хлопець за нею, він її кохає. Дивиться дівчина на нього і довго зітхає. Вона хоче скоріше вернути кохання, А у хлопця має з'явитись бажання. Пройшов і день, і 2, і 5, і 7. Повернувся хлопець до дівчини в дім. Дивиться хлопець на дівчину милу, Посміхнувся відчуває він любов, і силу. Обіймає він кохану, дівчина радіє. "Завітала ти до мене, моя ти надіє" Дівчина від радості вмилась сльозами, Хлопець заговорив до неї такими словами: " Ти моя мила, моя ти рідненька, Ти лишилась без мене, саменька. Вибач мені, пробач мені, мила, Ти, моя люба, даєш мені крила. Хочу, щоб знала, як тужив я без тебе, Не відчував я нічого, навіть себе я" " Я вірю, коханий, чому мене кинув? Просто отак от взяв і поринув? Щось не так, скажи, а мені щось не те?" " Я думав, розлюблю, кохана, тебе.. Любив я тебе, я заплутався, мила, В почуттях своїх до тебе, єдина. Хочу вернутись до тебе, прошу, Я більше ніколи себе не прощу" " Не вини себе, друже мій милий, Все буде добре, мій ти єдиний, Просто, тобі розібратись треба було, Вже все, що було - те й минуло... Я знаю навіщо ми друзями стали. Чому ми щодня з тобою зітхали, Чого ми лишились наодинці блукати, Я знаю, лиш день цей потрібно чекати. Хочу, щоб знав ти, як сильно тужила, Знав би, як кров закипала у жилах, Вернись ти до мене, будем щасливі. Пройдем крізь усе, поки не станемо сиві. Не знаю, чи вийде, чи будем ми далі, Чи будем ми далі жить без печалі, Не знаю, чи знайдемо щастя з тобою ми разом, Чи будем піддаватись розлуці й образам. Лиш треба чекати, любові чекати, Щоб змогли ми з тобою так палко кохати, Не хочу розлуки, і сліз я не хочу, Тільки любити тебе я досхочу. Любити так палко, щиро любити, Щоб не змогла тебе більше згубити, Я буду чекати,аж поки не схочеш, Аж поки вернути мене не захочеш. Чекаю тебе останній я раз, Щоб більше не мали ніяких образ" Сльозами гіркими пара прощалась, Дівчина у домі з коханим зосталась.