Витонченість.
Я загубилась серед принцес, Вони усі такі красиві... Та в платтях не бачу я сенс, Адже душі їхні - черствиві. Вони танцюють, п'ють вино, Не знаючи про поле бою. Життя для них щасливе кіно, Коли хтось жертвує собою... Вони не розуміють слово зручно, Не помічають красу сміливості... Чомусь по душі б'є так гучно, "Тобі бракує витонченості!" . . . . . . . . . . . Не дуже зрозумілий вірш, але нехай буде...
2022-11-04 13:36:39
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Мені зрозумілий,( і немов про мене писали😂). Він класний❤️
Відповісти
2022-11-04 13:53:50
1
просто веселка
Відповісти
2022-11-04 15:54:29
1
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3455
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12401