Вірш про партизана...

просто веселка

А я - воїн, що ховається в тиші, Про мене не напишуть в газетах. Я крадуся немов сірії миші, А їм як відомо, співчуття не треба! А я - воїн, який б'ється вночі, Денне світло - мій головний ворог! Я давно живу від зорі до зорі, І завжди в чорному, немов ворон! А я - воїн, чиє ім'я не знає ніхто, Та про мене ходять легенди... Моє життя, наче страшний сон, Не приміряйте його на себе! А я - воїн, який живе нелегально, Офіційно ніде не зареєстрований. Не треба розповідей про моральне, Адже я - дияволом поцілований! . . . . . . . . . . Читала вірші про воїнів з ЗСУ, а про партизанів не бачила ні одного...

2023-03-10 22:53:49

15

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Микола Мотрюк

Так... Бо після примірки одяг вростає в шкіру, з якою прийдеться його зривати... якщо ще буде не пізно...

Відповісти

2023-03-11 00:52:44

1

просто веселка

@Микола Мотрюк і не факт, що його вдасться зірвати

Відповісти

2023-03-11 09:05:47

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5971

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

45

5

2441