Крига згасає...

просто веселка

А знаєш, сил в мені немає, Як віри і натхнення... Вогонь кригою давно згасає, Мов вечір сьогодення ... А знаєш, я - просто оболонка, В мені - порожнеча... На життя, чомусь вию вовком, Це від реальності втеча... . . . . . . . . . . . . Щось останні дні в мене "хандра", нічого не пишу, нічого не хочеться...

2022-12-16 23:00:59

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Микола Мотрюк

Так... Існування без відчуттів таке нестерпне... а негативні емоції тільки погіршують стан... Але можуть і мотивувати... Та то не завжди, і не зовсім добра мотивація... Буває... Я більше, як півроку нічого не писав... Не хотілося нічого... як вичавлений апельсин...

Відповісти

2022-12-17 05:32:45

1

просто веселка

що вас насмішило в цьому вірші?)

Відповісти

2022-12-17 20:55:57

Подобається

просто веселка

зрозуміло)

Відповісти

2022-12-17 20:57:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2664

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12243