Вірші
Любові Всевишній
Бачили, як бродять небом зорі?
Чули, як мерехтять їх голоси суворі?
- Що ви собі вигадали, дорогенькі люде,
Що ваші серця ніщо ніколи не розбуде?
Бачили, як підіймаються вгору зелені віти?
А як лепечуть до сонця їх маленькі квіти?
- Як матір, любо й пестливо ти нас зігрівай,
Щоб люди відчули той небачений рай.
Бачили, як Вітер хвилі підійма?
Чули, як він зимою завива?
- Люди, не все, що бачите очима
Постає за вашими плечима!
Коли прислухаєшся, защебечуть віти:
- Вона вас голубить, як матір свої діти.
Співає, обіймає, бере вас на руки,
А ви зікаєтесь , що то Вона вас загубить!
Коли вдихатимеш свіже, морозне повітря:
- Вона вас веде,- завиє грізно Вітер,
- Як янгол, що ховається у вас за плечима!
А ви все тікаєте, не помічаєте. Ну, що за дитина!
Коли вдивишся в небо, зорі промовлють стиха:
- Вона вас проводить крізь сльози і лихо,
Росте не з вами, а в вас, всередині зліва!
А ви зрікаєтесь себе, коли на серці йде злива!
Все життя ви тікаєте, стаєте на коліна!
Та звідки тоді, виростають ваші крила?
Коли ваші думи впадуть в забуття жаданих мрій,
Ви всі все одно, схиляєтесь Їй! ⬆
4
0
443
Хто ти?
Обернися навколо й скажи:
Скільки житів бачиш ти?
А які в них історії?
А які з них щасливі? Котрі?
Життя, як різнобарвні нитки,
Сходяться, плутаються їхні шляхи,
Обертаються в петлі, пірнають у надра
І, нарешті, створюють ковдри.
А там щастя незнане нікому.
Усе таємне теж сховано в ньому,
Миле і любе, жахи й надії,
І невідоме нікому - людські мрії.
Тож, бережи своє, не зрікайся себе,
Плети свою ковдру і слухай мене.
Хто я? Чому чуєш мій голос лиш ти?
Усе просто. Я у тебе в голові.
2
0
411
Балада про Сонце і Місяць
- Все на світі свою душу має, -
Кажу я і не довірливий погляд помічаю.
- Хіба сонце має душу, воно лише на небі сяє?
- Ти так упевнен, що серед нас воно не гуляє?
- Тобі вірити немає сенсу, бо сонце і місяць безсмертні.
- Тоді слухай,слухай, - і до рук беру я лютні.
" Повзуть маревом тумани над полями,
Золотий вінець виглядає над горами,
Ковзає між гаями, між степами,
Відбивається від озера сьомома кольорами.
Це той хлопчина злоторусий, світлоокий
Такий простий собі веселий та високий.
Він сіє радість світом, полюбляє щирий сміх
Хоч його ніхто не бачить, він щасливіший за всіх.
Споконвіку Сонце сяє, сипле златом скрізь,
Не було і дня, щоб хлопець розкрив мішечок гірких сліз.
Сонце радісно співало, грало, пригало, скакало
Та й вже стомилось, то тоді легенько до землі припало.
Він все лежав, гледів у небо, відчувши лоскот трав.
Хлопець й не помітив, як заснув під тихий шелесток дібров.
Відкривши очі, Сонце бачить, що небо палає, червоніє,
А перед ним дівчина сидить і волоссям срібніє.
Уся бліда, тоненька, у синьому платті, спиною до нього,
І дивиться далі, як чорніє гірна смуга.
-Тобі вже пора, роздається тихенько і майже не чутно.
Та хлопець все сидів й дивився, всміхнувшись привітно.
Від тоді до поля він вертався щодня,
Щоб побачити дівчину-закінчення дня.
А вона все мовчала, не хотіла сказати,
Та Сонцю не треба, про що там мовлять дівчата.
Так вечір за вечором вони сиділи вдвох,
Так день за днем вона чекала сонячний крок.
Сидять, мовчать - і тут стиха лунає:
- Я Місяць, твій ворог, чого ти чекаєш?
Одповіло тоді Сонце, бавлячись колоссям:
- Цікаво тоді, чого я милуюсь вороговим волоссям?
Рік за роком, весна за зимою, а за нею вже літо,
Час все йде, сніг тане, розквітає навкруг, і здіймається жито.
А Сонце собі щось похмуро сиділо, марніло:
Щось не давало спокою ні душі, ні тілу.
Вже не стрибало, не сміялось, не спало
Хто ж таке бачив, щоб Сонце Місяць покохало!
Не судилось їм разом свій союз укріпити,
Бо люди без них і кроку не можуть ступити,
Бо раптом помітили, що Сонце коло них не грає,
Не сипле їх златом і смішинки не кидає!
То відрізали путі, що вели до того поля
І де ж та ваша просвітлена, уславлена воля?
Минув час, і дівчина до зірок звернулась:
- Мої любі подруженьки, де же ви ділись?
Я вас благаю, крім вас і мене тут немає нікого,
Прошу поможіть, я ж не зможу без нього.
- Чи так ти кохаєш, - одізвалися зорі, -
Що згодна на все? - лунали голоси суворі.
- Звісно кохаю, без тями кохаю,
Милуюсь, сумую за його руками.
А очі, ті очі, що й небо блакитне
В них колір бере і ними квітне.
Споконвіку я одна, ніхто не зустрічає
Не кохає, і, тим паче, ніхто не помічає,
- Тоді слухай, - сказали, - як хочеш любити,
То матимеш змогу із Сонцем ти жити,
Щоб люди не вештались і вам не заважали,
Щоб вогник палав між вашими серцями.
Але май на увазі, Місяць і Сонце- безсмертні створіння
Коли вік підійде, то ви - знову нове покоління,
Без права на помилку повинні зустрітись, кохати, щоб там не стало.
Інакше згасне навіки й Сонце, і Місяць над вами.
Минали роки, покоління зникали
Приходила весна, нові епохи наставали.
І Місяць, і Сонце кожного разу
намагались зустрітись, хоч не одразу.
Кожного віку, в кожнім житті
Вони поспішали один одного знайти. "
Мелодія стихала, зупинилися струни.
Я видохнув гучно і закінчив свою думу:
"Он дівчина йде, білява синьоока,
Он, стоїть хлопець з очами, як небо глибоке.
Одразу не скажеш, що це Місяць і Сонце,
Хоча кому знать, може це лише незнайомці? "
- Ви кажете так, ніби бачили все од початку?
- Друже мій милий, звідки ця гадка?
- Ви безсмертне створіння, що Землю створило?
- Не знаю, не скажу, ніби пам'ять обпалило,
Але пам'ятай - в світі не все щасливо вдається
Але, хто сьогодні плаче, завтра- сміється!
Своєю дорогою вперто іди, сміливо аж до самого неба,
Бо твоє життя, залежить від тебе!
2
0
438
В полумраке
Можно я к тебе прийду
Хоть бы ночью, хоть в бреду?
И расскажу о чем болит,
Что в внутри меня сидит?
Я поплачу о луне,
Как она, забыв о сне.
Можно без ответа с чашкой чая,
Расскажу о ком скучаю?
Можно я тебя найду?
В полумраке и бреду
Я тихонечко скажу,
Что тебя давно люблю?
Но ирония лишь в том,
Что пишу, не зная я о ком.
Может найдется тот человек,
Что разделит мои мысли,
как солнечный свет...
1
2
459
Тьмяна фігура
Вітер десь шука притулку,
Виє, злії хвилі підійма;
Ніч спускається в провулки;
Сердита завірюха все співа.
А десь в тумані сам-самотньо
Йде битим шляхом у снігу
Мандрівник в одній сорочці
Із сонними очима без вогню.
Куди прямує і звідкіля тікає?
Чому зимою в холоди
Додому він не повертає?
А йде, не знаючи куди?
Чи може в серці його туга?
А може пламенний вогонь,
Від якого шляхом в'ється смуга?
А я дивлюсь на його осторонь.
Доки його я гадала долі,
Дивлячись у вікна біля свічі,
Фігура тьмяно танула у полі,
Куди іти не знаючи...
1
2
385
За кордонами світу
За горизонтом моря, за кордоном зірок,
Вона пише листівку, щоб дістатись хмарок.
Далеко звідси, від дому далеко,
І сонце сідає там, де летить лелека.
"Поглянь у небо, сузір'я знайди
Ця зірочка скаже: куди тобі йти
Чи згадаєш ти голос, чи свої ж слова:
" Ти моя люба, моя ти війна"? "
І тихо у неї пір'ячко співало
І після трьох крапок вона написала:
" Якщо ти, читаючи, згадаєш рідний свій дім,
Тоді лиш прошу тебе: повертайся живим".
2
0
416
Як...
Як легко вдихати осіннє повітря,
Відчувати вологу й плутання вітру,
Коли дощ змиває весь пил,
Коли плаче вгорі небосхил...
Як гаряче палає серце на заході.
Чути дзвін і блиск очей у захваті,
Коли сургучевим жевріє обрій,
Коли стелиться туман прозорий...
Як тепло рано-вранці бачити схід сонця
В прохолодному мареві сонного віконця,
Коли душа відкрита, наповнена світлом,
Коли місто прокидається, наповнене сном...
4
0
427
Slowly
If you wanna burn, do it, please, slowly,
If you wanna smile, please, it show me,
If you are upset and stay lonely-
You can look up and call me.
I want to see your brown eyes only,
Always my breath becomes slowly.
I ain't wanna feel colder,
Sure, if you let me come closer.
3
0
507
Beyond the world
Beyond the sea, beyond the sky,
I indite the letter's word, they lie.
Far from here, far from home,
Dusky night is go away, there is dawn...
Cold autumn air is suffocating me.
Long time ago my heart and dream live,
But now they shattered about knife.
All my feeling sleeps this night...
The little candle slowly melts.
The flame is flying quiet sad.
Four o'clock, it's time to cry,
Cuz my moon isn't bright...
... now, we, lovely, should goodbye.
2
0
448
Alive
Look on the stars, it's the way home
The brightest is compass, you know
I hope, lovely, you have a good luck
I believe, you return, I give you my hugs
I remember your voice, such quiet and warm
Your whisper:"Don't worry, my darling, my war. "
I like your glance, I like your smile
Dear, please... Return alive.
1
0
414
Молюся я за Україну...
Молюся я за Україну,
За волю, за правду, за "Велику Руїну".
За лани широкі, за степи козацькі,
За мальви, за квіти, за шляхи чумацькі!
Я молюся за країну.
За велику, за славну, за нашу Україну!
За калину червону, за небо блактне,
За море й Дніпро, і за поле житнє!
Я молюсь за Батьківщину,
За мир і за спокій у нас на Вкраїні.
За людей, за культуру, за мову,
За нашу славу, за нашу свободу!
1
0
498
Сонце
Літає листя. Це осінь.
Хмари по небу пливуть,
Давно земля дощу вже просить,
А вони все не йдуть.
Зате в душі вирує вітер
І його вам не зупинити.
Він розсипався мов бісер,
Але можна ж його зрозуміти?
Сонце стелиться над полем,
Цілує колос заревом.
Хвилюється золотаве море,
Доки не вкриється білявим маревом
Всередині все також догоріло,
Лише усвідомлення прийшло,
Що сонце жевріло-жевріло,
Але, шкода, більше не зійшло.
7
0
471
Янгол
За вікном вила хуртовина,
Я за столом і ангел мій.
І тихо слухати, як гуде невпинно,
Сидячи одній в темряві нічний.
А на столі свіча стояла,
Тихо в світлі тьмяного вогню.
Розповідав що буде, є і було
Ніч на дворі, та я не сплю.
Від душі моєї відганяє тіні.
І рятує від страшно тиші.
Борючись з моєю лінню.
А свіча стає все нище-нище.
За вікном все хуртовина вила,
Слухала де правду говорила чи де брехала,
Розповідав мені, що буде, є і було,
А на столі свіча своїм життям палала.
7
0
602
