Спитайте у себе
Yuliko
Чи сумували ви колись за тим, Як холод пише вірші на віконці, І як зимовий запах мандарин Проміння розсипає замість сонця? Чи сумували ви за темно-сірим небом, Що гримало, гойдаючи розпатлану вербу? Вона ховала дівчину із милим, А ті любились пристрасно, віддаючи її йому. Чи згадка є про віру у тепер незбуте, Коли упевненість з'являлась в знаках долі Й достатньо: "Давай, здаватися не будем, Ми вистоїмо, виграємо потім..."? Чи скучив ти по іншому собі, Тому, з очима кольору надії, Із серцем чистим, вітром в голові, І з кров'ю, щепленою мріями? Хоч раз спитайте у себе самого, Коли востаннє сповідались, щирими були. Священників не треба, не заради когось - Нас чує Бог тоді, коли перед собою чесні ми.
2023-08-25 13:09:50
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Генрі крадієць сенсу
Чудовий вірш... Затишок та тепло ♡°•
Відповісти
2023-08-27 09:17:11
2
Морок Неферат
яке світло йде від нього
Відповісти
2024-09-27 22:02:47
2
Інші категорії
Філософські Історичні Гумористичні Пейзажні Поеми Ода
Інші поети
Lelyana_ art
@Lelyana_art
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
17244
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12510