Літо нашого дитинства

Яна Войвич

Денну спеку змінює злива, Погода ця така мінлива. Подих вітру-і дихати легше, Очі закрию, згадаю як перше: Чекаю на ґанку, днина липнева, Спостерігаю як ллється душ із неба. Ну ось і зменшився потік І з друзями у чобітки як скік! Вибігли в двір у трави зелені, І ми такі захикані, мокрі, шалені, Хоч дощ все ще не вщухав, Та бабусин сад ой як смакував! Порічки, вишні, аґрус недостиглий, Добряче ми кущі оті "підстригли". Озера калюж і брудні шорти, Ми були "втовчені як чорти". Це повторялось кожного року, І вже дорослими глянувши збоку, Спостерігаємо на чортенят в калюжі, З посмішкою про чудове літо. Дуже! 02.07.21р.

2021-07-02 09:24:27

14

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Блакитноока

Неймовірно!😍 Одразу дитинство згадую))

Відповісти

2021-07-12 18:09:50

2

Яна Войвич

@Блакитноока О так... Хороші були часи... 🤗

Відповісти

2021-07-12 19:23:29

Подобається

Яна Войвич

Дякую)

Відповісти

2021-08-20 17:20:34

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11523

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3891