В чорнім небі сірі Хмари
світлий Місяць заховали.
Посвистач Вітри підняв
і суворо наказав,
щоб у небі погуляли
й хмаровиння розігнали.
Місяць звільнений злетів
і темне небо освітив.
Білі вилиски яскраві
осяяли поля безкраї.
Ліси сплячі посріблили.
По дахах людських осель
примарним світлом лелітіли.
М'які холодні промінці
затрималися на віконці.
По склу, в морозних візерунках,
напівпрозорістю ковзнули.
І у освітлену оселю
з інтересом зазирнули.
Численні вогники яскраві
сумну Ялинку прикрашали.
З попід дрижання мішури
скляні іграшки блищали.
Іскристе вичурне вбрання
затьмарило живі хвоїнки.
Та, раптом,
справжня цупка шишка
майнула поміж віт Ялинки.
І Зимнику в жорстку долонь
з тихим шурхотом скотилась.
Відчув Морозник,
як Життя
теплом у насінинках билось.
То дідові
на добрий згад
онучка скарб подарувала.
Тверда рука
живу коштовність
з обережністю тримала.
Холодні очі захмарились.
Повз присоромлених людей,
що мовчки осторонь юрмились,
пройшов сердитий сивий дід,
а Ялинка залишилась.
Могутній Зимник-Сніговій
в людській подобі
з а м а л і й
знемагав
між меж
у вУтлій, тісній, задушливій оселі.
У розкриті навстіж двері
ступив на двір
через поріг,
і раптом, зник
у синій млі,
де буркотливі заметілі
співали жАлібні пісні.
За похмурим сивим дідом
Завія полетіла слідом.
Сніг, яким оселю вкрила,
здійнЯла на прозорі крила.
І дбайливо-бережливо
із собою прихопила.
Казкові квіти-візерунки
повільно танули на склі.
А місячне прозоре сяйво
блукало у морозній тьмі.
10.03.24
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку