Чи-то в небі хмуро-сірім
Вітри рвуть пухнасті хмари?
Чи Хурделиці злостиві
учиняють буйні чвари?
То між небом і землею
у заволоці-мороці
Віхоли несуть дідів
у імлістій схованці.
Нахаб зляканих
брати
з поля зору не втрачали.
І зверху дивлячись униз,
краєм ока,
мимохідь,
усе навколо помічали.
І як пролисини лісів
біліли вищирами пнів,
а окрім людських слідів,
навколо знищених дерев -
ані звірів, ні птахів.
І як крізь гущу берегів
потворний вИгин труб темнів.
З них до стривожених річок
отруйна твань мляво стікала.
І смороду
тягучі хвилі
над водою пропливали.
Над долами і горбами
діди стрімко пролітали.
Бачили, як все навколо
дороги переперезали.
І слІдом за нечемами,
до міста завітали.
Там - скрізь,
в небі й на землі
людство машинами гуло.
Чи так марило вві сні,
чи так вдавало, що жило.
У тісняві
між хмарочосів
вітри розвійні загубились
і на клич Посвистача
вперше
вчасно не з'явились.
Задушливий прогірклий смог
на оселі людей ліг.
І крізь той щильний оболок
сліпий старезний Карачун
відчути Сонечко не зміг.
Несправжній
Світ людей
тонув у фальші роблених вогнів.
Як зупинятися забув,
і озиратися не вмів.
Не чув,
не співчував,
не жив,
бо не дихав, а димів.
Від синтетичного безглуздя
в очах братів-чарівників
вогнем студеним
спалахнули гострий біль і глухий гнів.
Та Зимник
свою лють холодну,
все ж таки, трішки втихомирив,
бо пам'ятав людей і вірив,
що, як не в небі,
так вві сні
хтось з них побачить зорі срібні.
І дітлахам,
які зручненько вмостились
в ліжечках маленьких,
Зимова казочка потрібна.
Тож,
три брати-витівники
згодились свою оздобу
змінити на людську подобу,
щоб в місті непомітно жити
і людські вчинки зрозуміти.
Щоб безладдя подолати.
Допомогти, а не карати.
Та про зухвальців-крадіїв
діди суворі не забули.
Знайшли.
Прийшли.
І крізь віконце до оселі зазирнули.
05.02.24
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку