Боронити Батьківщину наша доля!

VITALIK TOTAR

Багато болі ця несе війна, В поривах мужності, хлопці наші гинуть, В переконання вічних, доброти і зла, Розвіються їх душі на наших нивах. І землю нашу, рідну Батьківщину Вони боронять доки серце б'є За кожен край, за кожну скривджену дитину, За кожну темну ніч, за кожен світлий день. Перемагає в війнах завжди правда, Впаде ворог від наших нищівних атак, Навіє на нього чорна людська правда, Заселить душу ненависть, жалоба й страх. І всі ці відчуття їх змусять відступити, І плани їхні всі підуть під крах. Бо треба було думати перед тим як бити Країну мужності, сміливості й відваг. І зацвіте країна та що біль терпіла, Буде щаслива,сильна і див повна. А та що винна буде довго гнити, У в'язниці сорому і каяття! ❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️

2022-10-23 16:50:20

Інші категорії

Пейзажні Для дітей Філософські Радісні вірші Сумні вірші Вірші до свят

Інші поети

Marry_Noverry

@Marry_Noverry

Влад Кирик

@kirik_vlad_maths

Uina Ku

@mayor_hija

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4717

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1360