Від першого до останнього
Тебе немає й ти ще не родився.
Тебе чекають і батьки й рідня.
Тебе нема, а ти вже всім вродився,
Тебе нема, а ти вже зайченя.
Тобі два роки, ще малий ти геть.
Тебе всі люблять, обіймає мама.
Є в тебе захист, падав ти ледь-ледь,
Ти любиш всіх і особливо тата.
Тобі вже шість і в школу ти за руку
Ідеш з букетом першій вчительці своїй.
І, певно, страшно тобі дуже було
Але так радісно було мамі твоїй.
Тобі шістнадцять і мама вже не та.
Вже не така розумна, як думав ти раніше.
А тато вже не розуміє так
І тих порад його не хочеш слухать більше.
Вже вісімнадцять і самостійний геть
Уже навчаєшся в університеті
З батьками ти спілкуєшся ледь-ледь
І лиш приймаєш в них по золотій монеті.
Тобі вже двадцять п'ять і мама все говорить,
Що, де ж ті внуки, а ти на неї злишся.
А тато усе рідше заговорить,
Бо з слів його частіше ти смієшся.
Тобі вже тридцять є своя сім'я,
І мама рада і батько посміхнеться.
А ти все менше кажеш їх ім'я,
І усе більше до свого дому рвешся.
Тобі вже сорок. Немає вже батьків.
Нема з ким говорити чи спитать поради.
Тепер до дому рідного ти йти хотів.
Тепер ніхто на вечір не розповість балади.
Вже п'ятдесят і діти вже дорослі.
І менше вже говорять і приїздять сюди.
Тепер ти просто йдеш в житті тому наосліп.
А що уже, життя своє прожив.
Тобі вже шістдесят і внуків тепер маєш.
Тепер вже ти сидиш і нянчиш їх дітей.
І, як твоя хороша мама, їх не лаєш
І все сидиш і ждеш від них вістей.
Тобі вже сімдесят, а діти усе менше,
Приходять і питають, що ти, як ти там.
Ти думаєш, що з часом, певно, буде легше
Вони ж самі говорять, не треба вони вам.
Тут вже вісімдесят і мама вже розумна,
І татові поради чомусь вже всі такі.
Ви зрозуміли, що мама була мудра,
А ви життя своє прожили як дурні.
Пішов вже дев'яностий,
Останній ваший рік.
Коли навколо гості
І діти в ваший ваший бік
Дивились чомусь сумно,
Ви не розуміли їх.
Навколо було добре,
Навколо вся сім'я,
А значить не даремно,
пройшло ваше життя.
Напевно...
23.11.2020
6
0