Джес сиділа за вишуканим письмовим столиком. На ньому лежав її щоденник. У Джес була давня звичка робити записи будь чого, що здавалося б їй важливим. І день повноліття - це один з таких моментів.

"Любий щоденнику, я веду тебе вже п'ять років і ти знаєш мене так, як ніхто. Що ж на мене чекає далі?! Я ж пройшла важке навчання, а якщо навчання було важким, то це ж значить, що далі теж буде важко... Чи ні? Як ти думаєш, милий щоденнику?

Ти ж знаєш, мій любий, що я хотіла, аби ти хоч інколи відповідав мені... А ти все мовчиш. Я загадувала бажання кожен раз, коли бачила падаючу зіроньку, але це все певно казки. А мені б не завадила твоя підтримка!"

Джес зробила паузу, і виглянула у вікно. Осіннє листя танцювало якийсь знайомий танок, ніжний, лагідний та повільний. Воно кружляло, летіло вниз, потім трошки вверх, і знову вниз. Пролітало повз віконце та ховалося від зацікавленого погляду. Але з'являвся інший листочок, який танцював.

Джес з легким відчуттям печалі усвідомила, що вже не побачить той самий танок у виконанні сніжинок, тут, у її домівці, де вона зростала.

Вона перевела погляд на стіну, і побачила картинку, яку сама малювала незадовго до того, як її старша подруга Лія покинула селище. Джес раділа хоча б тому, що Лія продовжувала дивитися на неї своїми уважними і люблячими очима з цієї картини.

Потім вона перевела очі на щоденник і продовжила.

"Але я ж побачу Лію! Щоденничку, от скажи, чи побачу я Лію? Та я й сама знаю, що побачу! Але коли... Мені її не вистачає. Коли вона пішла, я залишилася тут самою старшою. Всі інші діти - геть малі. Ти розумієш, щоденничку, що мені весь цей час було самотньо? Я відчуваю своїм серцем, що ти мене розумієш... Можливо навіть, якби я уважно слухала тишу, то змогла б почути в ній твої відповіді, о мій друже! Так ось, сьогодні я..."

Задзвенів будильник, а це значило, що пора йти. Дописувати вже ніколи, ще б не спізнитися. Тому Джес швиденько закрила щоденник і обережно поклала його в стіл.

Вона вийшла на вулицю. Листя так багато! І все воно танцює! Краса!

Дув ледь прохолодний вітерець. Він грався з руденьким кудрявим волоссям дівчини, і примушував його приєднатися до танця листочків. А по кольору її волосся майже ідеально пасувало листячку. Джес зробила декілька обертів, та весело пристрибуючи попрямувала до дому Жриці.

Дім Жриці був, мабуть, найгарнішою будівлею в селищі. Він був округлим, а не квадратним, як інші будівлі. А дах був покритий мідними пластинами з гравюрою. Цей дім знаходився рівно в центрі селища і був найголовнішим в ньому. Джес наважилася постукати, і щойно вона це зробила - двері відчинились. Їй залишалося лише зайти.

Всередині вона побачила дзеркало, а в ньому - своє відображення. Джес завжди трохи стидалася через свої веснянки, хоча всі казали, що вони їй пасуть. В своїх жовтих яскравих очах вона побачила дівочу м'якість.

- Привіт, Джес. На тебе чекає коротка лекція щодо твоєї подальшої долі, - сказала Жриця.

Джес глянула на Жрицю, і в котрий раз переконалася, що це дуже вродлива молода жінка. Чорне блискуче пряме волосся підкреслювало витончені риси білосніжного обличчя. Очі були жовто-зелені і горіли якоюсь незрозумілою для Джес іскрою, досить привабливою іскрою. В неї були великі сережки із золота, і Джес теж хотілося б мати такі. Жриця була в червоному просторному платті з золотистими вставками.

Після закінчення лекції Жриця дала їй вибір, і Джес зробила його на користь унікальної здібності. Виявилося, що вона має змогу керувати енергією своєї життєвої сили, але ніякої конкретики як саме це можна використовувати Джес не дізналася.

Жриця перенесла Джес у її кімнату.

Але Джес вирішила не поспішати лягати спати, а зробити ще декілька записів у щоденник.

"Пробач щоденничку, нічого не могла вдіяти.

Ти не повіриш, мій любий, але на мене чекає змагання за трон Бога! Уявляєш собі це? Я щось не дуже. Навіть, мабуть, ніяк. Велика Богиня Джес, бу-га-га!

А ще ота сила. Нічого не зрозуміло. Що то за така життєва енергія і як я нею можу керувати? Щось фантазія не дуже допомагає. Може пізніше щось дізнаюсь. Чи треба було обрати Сльозу, як думаєш, а? Я думаю, але... Не знаю, не наважилася ризикнути. Думаєш я боягузка? Велика Боягузка Богиня Джес... бу-га-га!

Добре, щоденничку, завтра вже в дорогу, і Жриця казала, що треба швидше лягти. Я й без того трохи порушила її слово, сподіваюсь вона не дізнається. Ти ж дивись, не розповідай їй! Добраніч!"

Джес лягла спати, повністю спантеличена і розгублена. А листя так і продовжило свій танок за вікном.