Меріен та Елізабет уже наступного дня отримають право почати свою подорож у відкритий Світ Ельбе, тому Майстер, як це має бути, відкриває їм ту частину інформації про Світ, якої вони ще не знали.

Меріен - молодий хлопчина, високий, підтянутий, з прямим чорним волоссям та сірими очима. В лівому вусі у нього пірсинг - видніється червоне коштовне каміння. Одягнений він в простуваті сині штани, а зверху жовта футболка та срібляста желетка. Зазвичай його очі випромінюють жагу до життя.

Елізабет - двічина середнього росту, з прямим білим волоссям. У неї великі очі яскрово-зеленого кольору. На ній біла спідниця трохи вище колін, а зверху такого ж кольору блуза, з блакитними полосами. Вона часто усміхнена, а її очі повні доброти.

Елізабет та Меріен росли разом, та проходили всі уроки пліч-о-пліч. Вони дуже швидко стали близькими, і всіляко підтримували один одного.

Вони були дітьми з одного покоління, тому дорослими стали одночасно. І вони були дуже раді цьому.

Тож вони разом пішли до Майстра їхнього селища, він був і наставником, і старішиною. Усі діти дуже любили Майстра, а сам він був до них уважним і піклувався про кожного, як про рідну дитину.

Меріен та Еллі зайшли в будинок, де мала відбутися остання лекція. Перед ними стояв Майстер Ізард.

Ізард був чоловіком років тридцяти з хвостиком. В нього була смугла шкіра, а обличчя вкривала густа темна борода. На ньому була легка лицарська броня, а позаду нього, на спині, висів потужний і красивий дворучний меч. Від дрови до щоки, повз ліве око, був глибокий шрам, хоча саме око було ціле. Ізард був досвідченим воїном і брав участь у великій кількості битв. Тому і характер у нього був надзвичайно твердим.

- Цей світ був створений першою живою істотою - Верховним Хаосом, - почав Майстер та поглянув на молодиків. Голос його звучав надзвичайно впевнено, твердо, і разом з тим його було приємно слухати, - Хаос дав право кожній людині змагатись за трон Бога Світу Ельбе. Ця війна триває від початку віків. З часом завжди приходить більш сильний кандидат, який скидає Бога з трону і займає його місце, проте він завжди вимушений захищати свій титул від нових претендентів. Є щось, що потрібно роз'яснити?

- А навіщо ставати Богом, якщо все одно з'явиться хтось сильніший і переможе? - здивовано спитав Меріен.

- Хаос дав своє пророцтво, що війна не будет тривати вічно, і одного разу з'явиться непереможній Бог, який покладе кінець безкінечній війні. Для цього Богу треба утримувати свій титул впродовж ста років. Але поки що ніхто цього не зміг.

- Так трішки зрозуміліше. Скільки років на троні нинішній Бог?

- 67 років, поки що це абсолютний рекорд.

- Ми будемо змагатись з найсильнішим Богом - промовила Елізабет та засміялась, - Яка честь!

- Гарний погляд на ситуацію, Еллі, - сказав Майстер.

- А що нам треба буде робити впродовж нашого шляху? - запитав Меріен.

- На жаль, я не можу повністю розкрити вам деталі, але кожен пройдений етап буде розкривати для вас деталі наступного.

- Зрозуміло. Більше нічого спитати, якщо так. Може в тебе є питання, Елізабет?

- Ні, теж немає. Хіба що одне: що нам треба робити далі?

- Прямуйте по черзі до алтаря Архієпископа, він дасть вам на вибір один з двох подарунків. Далі він все пояснить. Я закінчив свою частину, можете йти. Бажаю вам зробити правильний вибір та отримати багато вражень у цій пригоді! У вас двох є всі шанси, я в вас вірю!

Еллі та Меріен переглянулись, потім подякували Майстру та пішли до алтаря. Як тільки вони наблизились, Архієпископ негучно промовив:

- Далі заходьте до мене по черзі. Першим нехай йде Меріен.

- Успіхів, - промовила Елізабет, Меріен їй кивнув та спокійно пішов.

***

Меріен, як і ніхто інший зі звичайних жителів селища, ніколи не мав змоги побачити, що знаходиться біля Алтаря. Тому він уважно розглядав все, що потрапило йому в коло зрозу.

Кімната була простою, навіть мінімалістичною. Стіни були білосніжними, аж наче сяяли. Тому у Меріена ледь не потекли сльози. В центрі приміщення стояв високий білий мармурний стовп, і напроти Меріена стояв Архієпископ.

Архієпископ був дуже поважною людиною, і багато чому вчив дітей.

Меріен уважно глянув на нього. Архієпископ був людиною похилого віку, з густою довгою сивою бородою, так не менш довгим волоссям. Він був одягнений у синю рясу, а на шиї у нього весів кулон, довершений блакитним коштовним камнем. Обличчя його зазвичай було доволі серйозне, але відчувалася доброта, на що особливо вказували мімічні зморшки, які відпечатали ласкаву посмішку.

- Привіт. Ось і настав час зробити свій перший вибір. Ти хвилюєшся? - голос його був низьким, злегка хриплячим, але чулося в ньому щось таке, що могло заспокоїти будь-кого і в будь-якій ситуації.

- Та ще не дуже... не сказав би.

- Добре. Тоді слухай. Я маю для тебе два подарунки, але вибрати ти можеш лише один. Перший подарунок вивільнить твою унікальну здібність, якої більше ні в кого немає, і вона добряче допоможе тобі у твоїй пригоді!

- Звучить дуже інтригуюче!

- Та ще б! А ось другий подарунок... Нажаль його властивості мені не відомі абсолютно, єдине, що я знаю - це назву подарунку.

- Це звучить теж інтригуюче, але якось... прісно... - сказав Меріен.

- Всім так здається, і це мене не дивує. А назва подарунку - Сльоза Правди. Що воно таке - сам Хаос знає, більш ніхто. Ну то що, вибір для тебе мабуть очевидний?

- У мене дивне передчуття, тому так, вибір очевидний.

- Ну що ж, щоб пробудити твою унікальну здатність, потрібно...

- Та ні, здатність мене вже геть не цікавить. Я хочу Сльозу Правди!

Архієпископ змінився в обличчі, було видно, що він дуже здивований.

- Кхм... Як би це сказати... Справа в тому, що в селищі Ейрон ще ніхто з самого початку віків ніколи не обирав Сльозу.

- Що?! - ще більше здивувався Меріен.

- Дуже цікава подія. Я все рівно нічого про Сльозу не знаю і не дізнаюся, тут без варіантів, але твій вибір - це точно унікальна подія для Світу Ельбе.

- Це дуже дивно, я весь тремчу від збудження!

- Твоя реакція на це мені набагато більше зрозуміла, ніж твій вибір, - тихо промовив Архієпископ. Від дістав з середини мраморної плити прозорий кришталевий флакончик, - ну що, ти готовий? Тобі потрібно випити ковток цього.

Меріен з величезним хвилюванням зробив ковток і... зовсім нічого особливого не відчув. Втім, він звернув увагу, що ніколи в житті не пробував нічого схожого на смак Сльози.

- Ну... Що ти відчуваєш??? - запитав Архієпископ.

- Та нічого особливого. Не знаю. Не можу сказати. Але смак цікавий.

- Нічого не змінилося?! Трясця! Так і знав, що нічого нового про Сльозу не дізнаюся.

- Звиняйте, - наче винувато відповів Меріен.

- Та нічого страшного... А тепер тобі потрібно як можна швидше лягти спати, намагайся ні з ким більше не говорити, навіть з Елізабет. Я тебе переміщу у твою кімнату.

- Добре, велике дякую!

- Щасти, Меріен.

***

Після того, як свій вибір зробила Елізабет, Архієпископ пішов до Майстра. А той його вже чекав.

- Ну що? - поцікавився Майтер.

- Сльозу, він вибрав Сльозу!

- Неймовірно! Перший з племені інтуїтів, хто зробив цей вибір... Ох і важко ж йому буде...

- А у дівчини, до речі, досить цікава унікальна здатність...

- Яка?

- Ти не повіриш мені, але вона вміє...

***

Меріен і Елізабет солодко спали. А вже наступного ранку на них чекала важка і цікава пригода.