Не хочу...
Сумна Королева
Я більш не хочу відчувати біль. Він не приніс мені й хвилини щастя. Якби ж я знала свою власну ціль, То може б мріяла, що щось та й вдастся. Я більш не хочу бути гірше всіх. Чому повинна я завжди страждати? Чому я чую завжди лише сміх, Але його мені лишається жадати? Я більш не хочу чути ті плітки, Які з'являються без жодної причини. І я не хочу бігати віки Від свого страху. Хай він відпочине... Я більш не хочу дихати ось цим. Це не повітря. Ми його убили. І я не буду знов для вас ніким. І не важливо, що б ви говорили. Я більш не хочу знати про людей Те особисте. Що для них важливо. І я не хочу більш відводити очей. Я буду споглядати все сміливо! ~10.06.2018~
2018-06-10 17:34:37
16
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
KilckaInTomato
Ето смело...
Відповісти
2018-06-10 19:07:04
1
Сумна Королева
Дякую. Вам також)
Відповісти
2018-06-10 19:25:12
Подобається
Інші вірші поета
Троянда Ніч Журналісти Нехай палають спогади сумні
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5626
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16664