Покинуте щеня
Тетяна
Мале, покинуте щеня, Шукало їжі без кінця. То - тут, то - там, То - тут, то - там. До мене радо підійшло, І кусень хліба узяло. Так важко стало, на душі, За що лишили в самоті? Виходжу з хати, А воно – за мною слідом вже пішло. Так годували – в мами, в мене, Мале покинуте щеня. Лишила, я, його собі, Бо, шкода стало, від душі. То ж будьте, люди, ви добріші, Й не покидайте – цуценят!
2021-05-18 10:55:58
31
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Тетяна
@Настасья Маркозова Дякую)
Відповісти
2021-10-25 16:21:37
Подобається
Яна Шинко
Цей вірш такий милий і від нього так відчувається добро!
Відповісти
2021-11-11 08:49:45
Подобається
Тетяна
@Яна Шинко Дякую.
Відповісти
2021-11-11 09:50:30
Подобається
Інші вірші поета
Весняне царство квітів У моїй малині Моя розмова про Україну Зима
Інші поети
Gamila
@mariam_wael_2evw
Kotenok
@Kotenok2018
Noor Jahan
@noon_the_force
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12827
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3195