-Один і той же сірий день На повторі весь тиждень. Тиждень в тиждень, Рік у рік. На репітті він постійно: Щосекунди, Щохвилини, Щогодини. Кожен зранку свої справи має Кожен часто недосипає А від цього злиий як чорт - Ходить зомбі Лиш поглянь Шкіра сіра, Очі темні, Ледве йде Створіння це. Та воно вже не людина, То чудовисько яке, На обличчі у якого Сіра посмішка гниє. - А можливо це не зомбі? А можливо і не сірі дні? А можливо справа в нас? - А можливо світ такий?! Він повільний! Неквапливий! Занудний для мене він! Лиш поглянь, Одні дощі Вже все залили навкруги! Сіре небо сум жене. Журбу на крилах він несе. А морози? Теж не кращі! Заважають погуляти. Лиш висунь носа - І замерзне! А коли спекотно? Вмерти можна! Куди діватись від розпеченого сонця? Від його занадто жовтого проміння? Чи не здається, Воно занадто оптимістичне? Нереальне? Неможливе? Чому у цьому світі Все таке Фальшиве, Бридке, Нудне, Повільне, І на репіті постійне? Вже набридло! Що робити? - А можливо не природа винна? А можливо не таке вже все бридке? А можливо і не все постійне? Лиш поглянь на все інакше! І помітиш ти у мить Як серед сірих хмар До тебе Б'ється лагідний, яскравий Струмінь сонячних променів. Як морози тануть Від гарячого, палкого Великого, доброго Серця твого. Як спекотне сонце Землю прогріває Як спекотне сонце Живе зігріває Як спекотне сонце Надихає жити. Чому ж сонце занадто оптимістичне? Чому ж нереальне? Чому ж неможливе? Коли ж воно найяскравіше, Найреальніше І найжиттєрадісніше! Ось що я скажу тобі, Мій любий друже: Ніхто тобі не винен, Що все сіре Бридке, Нудне, І постійне. Це все твоя уява. Це все твій розум винен. Скука - справа власних рук! Куди поділись твої барви? Куди подівся сенс життя? Чи ти не усвідомив ще Як то кайфово бачити яскраві дрібниці життя? Життя складається з секунд, хвилин, годин, А ті утворюють момент, Моменти творять подію Події формують життя. Життя - це велике заммкнене коло, Яке минає занадто швидко. Встигни пізнати справжній його смак, Поки інші нарікатимуть на долю.