Холод

Святослава Небожина

Я ніби то п'яна своїми думками. Такі гострі зорі над небесами, Такий гострий місяць над нами сяє, І навіть слова дуже гострі місцями. Все гостре і сніг, і долоня твоя. Я бачу тепер, що раніш не могла. Я бачу цей іній як білий ліхтар, Бачу як у нас мерзне поштар. Крізь тебе я бачу іноді зорі, Місто яке незграбне доволі. Я чую вітер - не твої слова, Немов хуртовина мене замела. Я бачу більше, не тільки сліди, Я бачу холод, що йде по Землі. 08.12.13

2018-01-26 09:11:35

7

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Святослава Небожина

@Катерина Данилевська эмоции-это лучший подарок для автора)

Відповісти

2018-01-26 09:59:46

1

Катерина Данилевська

@Святослава Небожина Донесла посыл. Замечательно)

Відповісти

2018-01-26 10:04:11

1

Святослава Небожина

@Катерина Данилевська спасибо))

Відповісти

2018-01-26 10:04:28

1

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

9172

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2835