Червоний місяць
Святослава Небожина
Колись була зоря на небі, Що закохалась у місяць веселий. Він танцював, він форму міняв, Він з розуму зводив і залишав. Вона вірила тільки в одне, Що колись у його обійми впаде, Він побачить її, він відчує її, Він скаже ці слова головні. Зоря так любила і так вірила, Що собою усе засвітила. Вона стала велика й червона, Бо була уся із любові. І небо не витримало, відпустило, Заплакало, бо колись теж так любило. Зоря летіла, летіла, кричала, А місяць бачив її і мовчав. Впала зоря та померла з любов'ю, Сьогодні місяць засяяв кров'ю. 08.12.13
2018-01-22 17:04:34
9
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Святослава Небожина
я очень рада)
Відповісти
2018-03-03 07:08:42
Подобається
Інші вірші поета
Холод
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12477
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15927