Ти - прах землі
Світлана Мелашич
людина, - ти є лиш прах землі, і все ж безмежно любиш. в очах застигли ручаї журби і крик постукав в піднебесся. людина, - ти є лиш сіль землі, незгоєної рани її, кровотоки, твоє оживили буття. цифрові картинки збудили твій разум. ти - атомне нутро в божественному знанні. ланцюгове тавро - твої незбагненні гени. в твоїм пізнанні - застиглий космос. і чортів свист, молитви Бога, все в тобі живе й пульсує, як струна. Людина, - ти лиш розум і скарб Землі- твоє життя.
2021-02-20 20:32:21
5
0
Інші вірші поета
Кат Вірш присвячений всім жертвам зґвалтувань та дітям, які мали нешастя зачатися від насильників Серце Душа
Інші поети
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1931
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12035