Душа

Світлана Мелашич

Палить душу роса, І сонце так пізно встає. Розбуди ти ще раз небеса, І ще раз хай душа запалає. Хай кулі сталеві Знітяться в полум'ї серця. На землі цій не завжди в обмані Завмирає навіки душа. Ковзається зірка рождення По замерзлому небу, І святки дзвенять ностальгічно. Все нагадалося: І те, що вже давно забути треба. І ніч рождення дасть язик Тим, що німотою мучилися віки. Хай плаче горе, І заговорить в утробі немовля, І забринять у небі зорі, Ще раз воскресне хай Оновлене життя. Комети хвостами Зшивають молочні шляхи. І місяць бреде до сонця покоями Міняти ніч на день. Міняти іскру на уламок душі Зорі спішать на межі. І всесвіт спішить єднати Чорне і червоне, Міняючи різнобарв'я ниток душі. І янгол перший Діоніс Веде в полоні вперше пізнаної муки. І ти єднання всіх дзеркал Наповнених свідомістю і часом. П'янкий , величний обеліск чуття, Ідеш по вічності, Несеш свою багатогранну мить. Та нескінченна мить, Що в чаші часу мілісекунду спить, І три секунди поїть душу. І ти гориш: Осколком свідомого бажання Днини. І хай оточують тебе міліарди людей І служителів вічного часу, Ти з ними уламок єдиної грані У чаші мінливих ідей.

2021-01-24 10:04:55

5

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1670

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11425