كتاب وبالون أصفر
ويالقلبي المكلوم بكَ، صغيراً قد هوى أرضاً بقلبٍ سكنه الخيبات وكنتُ سبباً لأغلبها. تحجرت روحي حتى نسيتُ اشتياق عينيكَ بينما تقف أسفل شجرتنا حيث اللقاء كل عيد. كيف لي أن أنسى بهجة روحكَ عندما ترى الحلوى والبالون الأصفر، كيف لي أن أنسي طلبكَ فى كل مرة نلتقي 'أريد كتاباً...' كيف لي أن أتجاهل براءتكَ وأزود مركبتي وقوداً لأسرع بالفرار قبل أن تراني. ولن أنسى ما قلت لي في اللقاء الأول بعد طول غيابٍ مني وطول انتظاراً منكَ 'اعتقدتُكِ نسيت مُعدماً مثلي.. فلم انتظر العيد أن يأتي، فقط وقفتُ حيث نلتقي دوماً' بل أنتَ كيف ظللتَ تتذكر جاحد مثلي لعامين؟! اعتذر لقُدسيتُكَ، اعتمدتْ علَّي فتركتها وحيدة. اعتذر وإني لن أفوت لقاؤنا ولن تضطر لانتظار الأعياد، دعنا نلتقي كل شهر يا صغير. المرة القادمة سأجلب لكَ أكبر كتاب أراه وبالوناً أصفر كما تحب، وسنشرب عصير التفاح - مرآة الشمس.
2020-10-02 22:40:49
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ho Ho
☹️😭💛
Відповісти
2020-10-03 06:57:49
2
Sara_ Army7
تفاح و لا برتقال 😂😂💔 لا تقتليني أمزح 🙂💔
Відповісти
2020-10-04 12:27:28
2
سلمى
@Sara_ Army7 😂😂😂😂
Відповісти
2020-10-04 15:24:21
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4024