Картина із спогадів
Олена Чіхічіна
Я на сірому полотні намалюю Білу хату і в небі зірки І ніколи в житті не забуду Ті далекі ночі палкі Коли солов'ї у садку на світанку Співали пісні про щастя й любов Вони бажали щасливого ранку Тим в кого в серці палає вогонь Тій дівчині з хлопцем, що сидять біля хати Що щодня зустрічають весну Ту весну, що два серця змушує грати Пісню кохання дивну й сумну Я малюю картину із спогадів різних Залишився один лиш фрагмент І в душі пролунає голосно з пісні Кохання останній куплет
2018-12-06 20:58:50
18
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Тень улыбки
Моя люба подруго, вірші прекрасні. Мені дуже сподобалося. Трохи шкутильгає рима. Вона є, але не дуже точна. Не дивлячись на це, ти все одно молодець)
Відповісти
2018-12-10 20:31:53
1
Тень улыбки
Чомусь згадалася пісня на слова, якщо не помиляюся, В. Старицького "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна..."
Відповісти
2018-12-10 20:34:16
1
Олена Чіхічіна
@Тень улыбки Это всего лишь вторая работа на украинском языке, я ещё научюсь римувати))
Відповісти
2018-12-14 16:41:58
Подобається
Інші вірші поета
Ми лиш примари... Україна Я хочу миру Що таке любов...
Інші поети
Vasyl Stewart
@vasylstewart
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
16974
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12300