І хочеш знов про все забути...
* * *
З тих слів, не сказаних тобою,
складаючи рядки, як заклинання,
незриме, майже темне поглинання
(але залишишся для всіх святою).
І повертаючи ту вічність на руках,
лише торкаючись (тривожно) шкіри,
де дивляться на нас (і сонця, і ефіри),
ти ходиш тінню по своїх слідах.
І хочеш знов про все, про все забути (!)
і думаєш: як пам’ять коротка,
чекаєш там щасливого квитка,
щоб тільки серце, серце повернути.
2024-11-04 09:38:17
0
0