Не знаю як так сталось
(18+)
Не знаю як це сталось, Ніби щось розбив, але не відчую взагалі, Алкоголь втратив градус, Земля пішла з-під ніг. Обертаєшся - довкола 4 стіни, Почуття, яке описати нереально, Не пішов би на це на тверезу голову, та вже нічого не спинить, Щоб не вчинити щось, що потім у вертикальній Позиції лежати й закривати голову від ударів ногами, Які хотіли спочатку спокійно й без рук, Та все не могло закінчитися словами, Адже, якщо не віддам, то заберу Щось, що мені не належить: Авто, телефон, гроші, Прекрасна дівчина у високій вежі, Сьогодні й жахливий, але вчора був хорошим... Найзагадковіші створіння - люди, Їх не вивчити нам за все життя, Я цього не розумію і розуміти не буду - Спочатку ці губи кажуть, що не люблять, а потім цілують. Це як? Після чого так і стається, як є ось, на долоні, Яка легко стискається в кулак, Ноги тиснуть на педалі 2-3 тисяч коней І їдуть туди, де колись була Вона - надія. Це смішно, Надії ж бо ніколи не було, Тому ж давайте всі святі й всі грішні Вип'ємо за це. Вип'ємо за любов. Пфсля чого я буду спати у власній блювоті, Перехожим розповідатиме про тебе, Хоча вони й не знають хто ти, Їм шкода... шкодувати мене не треба, Бо це був мій вибір і мій досвід, Не знаю як пояснити, який саме, Але точно я був піддослідним У твоєму досліді хімії між нами. І ось вулицями п'яний Я ходжу й мене поглинає велике місто, Раз і я вже в Жулянах, Раз і я вже розмовляю із таксистом. Раз - падаю у прірву й прокидаюся у ванні з водою, Роблють вдих і опускаюся з головою Від не бажання залишатися з самим собою, Під водою кричати від цього болю, Щоб не було чути нічого зовсім, Щоб захлинався й в останній момент вилетів з води, Може я люблю досі? Але ж я ніколи не любив... Ніхто мене не міг захопити, Скоріше це моє его, чи щось таке, Найгріше не вмерти, а почуватися вбитим При цьому бачити ще свій портрет, Перетягнутий чорною стрічкою, Яка змушує сумувати багатьох людей, Мене несло від берега річкою І я прийшов... прийшов до твоїх дверей. В раз все вийшло з потом, Долоні спітніли й мокра голова, Цього разу я залишив на потім Пусті ті слова, Які нічого не змінять для нас, Я ж лиш згадую той перший вальс, Ту першу зустріч і ті очі молоді, Які ж ми були наївні й дурні, Але, мабуть, щасливі, Час пройшов, а ми на диво Більш щасливішими не стали, Тільки в очах один одного впали Й розійшлися мости, Найбільше шкода, що саме ти Для мене стала, як прірва, Хоча я тобі вірив, Як все дарма. Я тут, щоб сказати, що, Не розумію для чого прийшов, Мотив, ідея, план - відсутні, Ще й не вихідний день, а будній, Давай забудем що було, Нам ще сидіти наступного тижня за одним столом У спільного знайомого, який Знає, що ти не просто так прийдеш туди, Зрозуміло що буде після того, як зацокотять бокали Й вечір стане концентратом сварок зрад, Але зараз давай все на місця розставим, Ти мене поцілувала, забирай назад... (А це, в дужках, нехай заберуть з собою стічні труби, На фоні під'їзду хлопець поцілував її у губи).
Не знаю як це сталось, Ніби щось розбив, але не відчую взагалі, Алкоголь втратив градус, Земля пішла з-під ніг. Обертаєшся - довкола 4 стіни, Почуття, яке описати нереально, Не пішов би на це на тверезу голову, та вже нічого не спинить, Щоб не вчинити щось, що потім у вертикальній Позиції лежати й закривати голову від ударів ногами, Які хотіли спочатку спокійно й без рук, Та все не могло закінчитися словами, Адже, якщо не віддам, то заберу Щось, що мені не належить: Авто, телефон, гроші, Прекрасна дівчина у високій вежі, Сьогодні й жахливий, але вчора був хорошим... Найзагадковіші створіння - люди, Їх не вивчити нам за все життя, Я цього не розумію і розуміти не буду - Спочатку ці губи кажуть, що не люблять, а потім цілують. Це як? Після чого так і стається, як є ось, на долоні, Яка легко стискається в кулак, Ноги тиснуть на педалі 2-3 тисяч коней І їдуть туди, де колись була Вона - надія. Це смішно, Надії ж бо ніколи не було, Тому ж давайте всі святі й всі грішні Вип'ємо за це. Вип'ємо за любов. Пфсля чого я буду спати у власній блювоті, Перехожим розповідатиме про тебе, Хоча вони й не знають хто ти, Їм шкода... шкодувати мене не треба, Бо це був мій вибір і мій досвід, Не знаю як пояснити, який саме, Але точно я був піддослідним У твоєму досліді хімії між нами. І ось вулицями п'яний Я ходжу й мене поглинає велике місто, Раз і я вже в Жулянах, Раз і я вже розмовляю із таксистом. Раз - падаю у прірву й прокидаюся у ванні з водою, Роблють вдих і опускаюся з головою Від не бажання залишатися з самим собою, Під водою кричати від цього болю, Щоб не було чути нічого зовсім, Щоб захлинався й в останній момент вилетів з води, Може я люблю досі? Але ж я ніколи не любив... Ніхто мене не міг захопити, Скоріше це моє его, чи щось таке, Найгріше не вмерти, а почуватися вбитим При цьому бачити ще свій портрет, Перетягнутий чорною стрічкою, Яка змушує сумувати багатьох людей, Мене несло від берега річкою І я прийшов... прийшов до твоїх дверей. В раз все вийшло з потом, Долоні спітніли й мокра голова, Цього разу я залишив на потім Пусті ті слова, Які нічого не змінять для нас, Я ж лиш згадую той перший вальс, Ту першу зустріч і ті очі молоді, Які ж ми були наївні й дурні, Але, мабуть, щасливі, Час пройшов, а ми на диво Більш щасливішими не стали, Тільки в очах один одного впали Й розійшлися мости, Найбільше шкода, що саме ти Для мене стала, як прірва, Хоча я тобі вірив, Як все дарма. Я тут, щоб сказати, що, Не розумію для чого прийшов, Мотив, ідея, план - відсутні, Ще й не вихідний день, а будній, Давай забудем що було, Нам ще сидіти наступного тижня за одним столом У спільного знайомого, який Знає, що ти не просто так прийдеш туди, Зрозуміло що буде після того, як зацокотять бокали Й вечір стане концентратом сварок зрад, Але зараз давай все на місця розставим, Ти мене поцілувала, забирай назад... (А це, в дужках, нехай заберуть з собою стічні труби, На фоні під'їзду хлопець поцілував її у губи).
2022-01-31 12:14:45
3
0