Відзеркалля Верлібр
Роузі Рей
Я дивлюся у дзеркало,і бачу себе.. Немов чорний окривавлений янгол посміхається мені.. Я віддаляюся від цього буття, У відзеркаллі шукаю себе.. Я холодна та войовнича змія, Те прокляття що віє смерті.. Я як собака що хочить на волю.. Немов бестрашний вовк хоч той теж чогось боїться, Не боятись,скажете ви що круто це.. А я скажу вам беззаперечно ні це не круто.. Бо коли увісні хтось помирає і через декілька днів це стається на яву, Ти просто не знаєш чого далі чекати..
2023-06-09 16:44:11
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lexa T Kuro
Знову підсвідомість розмовляє. Цікавий вірш). Змія - то мудрість, вовк та собака- хоробрість та вірність. А не боїться лише дурень). Бажаю тобі нових пошуків себе!
Відповісти
2023-06-10 07:17:49
1
Інші вірші поета
..2.. Постукай,не відчиню Ти чуєш тунелевий сміх Прохолодний ранок Пісня
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4105
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12543