Навіщо все це?
Твiй погляд зводить мене з тями,
твоя присутність не дає зробити подих.
Здається промайнуло щось між нами.
— Тобі лише здається.
— Здалось в котре.
Причарував мене, і я, мов той метелик,
лечу на світло крізь пітьму нічну.
Ти поруч хочеш бачити лиш королеву.
— А ти ж бо хто?
— Забудь. Я не почну.
Я не збагну лише навіщо все це?
Тобі подобається кимось керувати?
Це ж безсумнівно. Як утамувати серце?
— Щось відчуваєш?
— Там, немов гармати.
Ти проникаєш глибоко, до таємниць, наскрізно.
Береш в полон, а я не суперечу.
Мабуть, тікати буде вже запізно.
— Ти щось плануєш?
— Мабуть тільки втечу.
Твої слова мене голублять, пригортають.
Як кошеня, ховаюсь, боячись обіймів.
Мої вуста твоїх цілунків не чекають.
— Ти вся тремтиш, ні?
— Сильно.
Ти забираєш все моє: повітря, серце...
Стривай! Та це ж грабунок! Зупинися!
Я не збагну лиш одного: навіщо все це?
— Мені піти?
— Ні. Залишися.
29.11.2018
7
0