ВИБАЧ, МИЛА
Втекти би нам на безлюдний острів,
Й сховатись там - мов дитя в утробі.
Від цих істот, що схожі на монстрів,
Хоча й живуть у людській подобі.
Від злоби, заздрощів та блюзнірства
Осіб – слизьких – як зміїна шкіра.
Та від брехливого лицемірства,
Де в кожній посмішці – вишкір звіра.
Куди нам йти? Скільки пролетіти
Миль, кілометрів, парсеків, ярдів.
Бо що я вмію? Лише любити
Одну тебе із кількох мільярдів.
Пробач, кохана, що в світі злому
Подарувати не зміг я крила.
Я повертаюсь, немов додому,
До тебе завжди. Ти вибач, мила.
2023-02-03 08:23:20
1
0