У персонального рая диагональ 19 дюймов

Андрій Лаврик

У персонального рая диагональ 19 дюймов, А также игриво мигающий нам модем. И вся эта броская и виртуальная уйма Тебя замыкает в тисках электрических клемм. Масштаб эпидемии этой глобален, как сеть, - (Ассоциация с рыболовецкой снастью). Надо ж так было по тюрьмам людей запереть, Чтоб каждый сидел и дивился нежданному счастью. Трудоспособность стремится к нулю? Не диво. Глянь в «обновленья», там ждёт тебя новый прикол. Скоро доступной станет закачка пива С торрентов через карт-ридер - на письменный стол. Сухая сетчатка глаз, окоченевший ужин – Без отпечатков наших на нём зубов. Инстинкт выживанья слабей, чем инет. К тому же Нас кормит бинар по капельнице проводов. От невозможности выйти в «online» ломка - Кликом одним симптомы убрал, хворая. Реальности нашей надломлена тонкая кромка. Мир выключается, словно экран затухая.

2023-01-26 19:54:32

Інші вірші поета

АННУШКА РАЗЛИЛА МАСЛО КАМО ГРЯДЕШИ? ОТРАЖЕНИЕ Мы упрямо становимся теми, кого боимся

Інші поети

Олексій Мельничук

@Alekzzz

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

Наталі

@thumbelina_natali

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11395

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1874